Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 4 вересня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, та касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на вирок апеляційного суду Рівненької області від 22 травня 2008 року.

Цим вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця смт Шкло Новояворівського району Львівської області, громадянина України, проживаючого у АДРЕСА_1, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК України, -

засуджено за ч. 3 ст. 142 КК України 1960 року на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, належного на праві власності; за пунктами "а" і "ж" ст. 93 КК України 1960 року на 15 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 42 КК України 1942 року за сукупністю злочинів ОСОБА_2 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальних збитків на користь ОСОБА_3 - 20 600 грн., ОСОБА_4 - 25 800 грн., ОСОБА_5 - 3 312 грн., ОСОБА_1 - 18 050 грн., ОСОБА_6 - 3 000 грн.; в рахунок відшкодування моральних збитків на користь ОСОБА_1- 100 000 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Як визнав встановленим суд, ОСОБА_2 вчинив злочини за таких обставин.

Так, 6 березня 2001 року приблизно о 16 год. 30 хв. ОСОБА_2 за попереднім зговором з невстановленою слідством особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, на автотрасі Київ-Чоп, поблизу с. Бабин Гощанського району Рівненської області, із застосуванням револьверу типу "Наган" зразка 1895 року вчинив розбійний напад на мікроавтобус НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7, що рухався з пасажирами у м. Одесу для закупівлі товарів. У ході нападу зв'язали шнурком руки та ноги, заклеїли їм скотчем очі й рот, відкрито заволоділи грошима потерпілої ОСОБА_3 в сумі 1 000 грн. та 3 500 доларів США, що згідно з курсом НБУ станом на 6 березня 2001 року становило 18 900 грн., а також п'ятьма перснями, виготовленими із золота, вартістю 700 грн., а всього на загальну суму 20 600 грн.; грошима потерпілої ОСОБА_5 у сумі 580 доларів США, що згідно з курсом НБУ станом на 6 березня 2001 року становило 3 132 грн.; грошима потерпілої ОСОБА_4 в сумі 1 500 грн. та 4 500 доларів США, що згідно з курсом НБУ станом на 6 березня 2001 року становило 24 300 грн., а всього на загальну суму 25 800 грн.; грошима потерпілого ОСОБА_7 в сумі 1 000 грн. та 3 000 доларів США, що згідно з курсом НБУ станом на 6 березня 2001 року становило 16 200 грн., а також золотим перснем 850 грн., а всього на загальну суму 18 050 грн.; грошима потерпілого ОСОБА_6 в сумі 3 000 грн.

У ході розбійного нападу ОСОБА_2 з метою подолання опору водія мікроавтобуса - ОСОБА_7 вчинив з корисливих мотивів та з метою приховання іншого злочину умисне вбивство останнього пострілом в голову з револьвера "Наган".

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості засудженого у вчиненні злочинів, порушує питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та допущеними судом порушеннями кримінально-процесуального закону. При цьому вказує, що оскільки умисне вбивство потерпілого було вчинено під час розбійного нападу, то кваліфікація дій засудженого за п. "ж" ст. 93 КК України є зайвою. Крім того, зазначає, що ст. 93 п. "а" КК України 1960 (2001-05) року передбачає призначення обов'язкового додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке суд безпідставно не призначив засудженому та своє рішення ніяк не мотивував. Також прокурор посилається і на те, що всупереч вимогам статей 335, 338 КПК України суд у вироку не зазначив початок строку відбуття засудженим покарання та не прийняв рішення про залік попереднього ув'язнення у строк відбуття покарання.

У касаційній скарзі та доповненні до неї потерпіла порушує питання про скасування вироку суду з направленням справи на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Зазначає про безпідставність посилання суду на щире каяття засудженого як на обставину, що пом'якшує покарання.

Потерпілою ОСОБА_1 подані письмові заперечення на касаційне подання прокурора.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала касаційне подання та заперечила проти задоволення касаційної скарги потерпілої, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання та касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга потерпілої не підлягає задоволенню, а касаційне подання прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, зазначених у вироку, по суті не оспорюється і підтверджується сукупністю доказів, зібраних у встановленому законом порядку і досліджених судом, яким дана належна оцінка. Ці докази детально викладені у вироку.

За встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_2 за п. "а" ст. 93, ч. 3 ст. 142 КК України кваліфіковані правильно.

Разом з тим, його дії за п. "ж" ст. 93 КК України 1960 року як вчинення вбивства з метою приховання вчинення іншого злочину кваліфіковано помилково, як правильно зазначено у касаційному поданні прокурора.

Як установлено по справі, і це визнав у вироку суд, ОСОБА_2 разом з невстановленою слідством особою з метою заволодіння майном потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 напав на них і під час нападу з корисливих мотивів вбив ОСОБА_7 Тому відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (v0002700-03) дії засудженого підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 142 та п. "а" ст. 93 КК України 1960 року. Кваліфікація ж дій ОСОБА_2 ще й за п. "ж" ст. 93 КК у даному разі є зайвою, у зв'язку з чим вона підлягає виключенню з вироку.

Призначаючи засудженому покарання, апеляційний суд дотримав вимоги ст. 65 КК України, врахувавши характер і ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, дані про особу засудженого (його вік, сімейний стан та наявність неповнолітньої дитини; те, що він в силу ст. 89 КК України є несудимим) та обставини, що пом'якшують покарання, зокрема, щире каяття. Той факт, що засуджений розкаявся у вчиненому наприкінці судового розгляду справи не є підставою для невизнання цієї обставини такої, що пом'якшує покарання, як про це зазначається у касаційній скарзі потерпілої.

Обставин, що обтяжують покарання по справі не встановлено.

З огляду на викладене, суд призначив засудженому таке покарання, яке за своїм видом і розміром є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим внаслідок м'якості, як про це ставиться питання у касаційній скарзі потерпілої, колегія суддів не вбачає.

Санкцією п. "а" ст. 93 КК України передбачено обов'язкове додаткове покарання - конфіскація майна.

Проте суд не призначив ОСОБА_2 це додаткове покарання і при цьому не застосував ст. 44 КК України 1960 року, порушивши таким чином кримінальний закон, на що обгрунтовано посилається прокурор у касаційному поданні.

Разом із тим, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є несудимим, щиро розкаявся у вчиненому, має на утриманні неповнолітню дитину.

Ці обставини є такими, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та дають, на думку судової колегії, підстави для застосування ст. 44 КК України 1960 року і не призначення ОСОБА_2 додаткового покарання за п. "а" ст. 93 КК України 1960 року - конфіскації майна.

Що стосується посилань у касаційному поданні на те, що суд не визначив початок строку відбування покарання засудженому та не прийняв рішення про залік попереднього ув'язнення до строку відбуття покарання, то вони є безпідставними.

Як убачається з матеріалів справи, вироком окружного суду в Кросно в 2-му карному відділі Республіки Польщі від 2 квітня 2004 року ОСОБА_2 засуджено на 15 років позбавлення волі за злочини, які він вчинив в Кросно 11 грудня 2002 року. Виконання цього вироку відбувається на території Республіки Польща.

У відповідності до ст. 68 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах (616_174) від 24 травня 1993 року ОСОБА_2 був тимчасово у 2006 році (з 20 січня по 19 жовтня) та у 2007 році (з 10 жовтня до 10 липня) виданий Україні з метою проведення кримінального процесу за злочини, вчинені ним на території України 6 березня 2001 року з умовою повернення його правоохоронним органам Республіки Польща для продовження відбування покарання на території цієї держави.

Питання про виконання вироку окружного суду в Кросно Республіки Польща від 2 квітня 2004 року на території України не вирішувалося.

За таких обставин апеляційний суд був позбавлений можливості при призначенні ОСОБА_2 остаточного покарання враховувати покарання, яке йому призначено за вироком окружного суду в Кросно та зараховувати строк попереднього ув'язнення.

Усі питання, зв'язані з виконанням вироку апеляційного суду Рівненської області від 22 травня 2008 року, мають вирішуватися у відповідності до вимог ст.ст. 409- 411 КПК України після відбуття ОСОБА_2 покарання за вироком окружного суду в Кросно Республіки Польща і передачі засудженого Україні, про що правильно зазначено у вироку апеляційного суду.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального законодавства, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, у справі не допущено.

Керуючись статтями 394- 395 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу потерпілої залишити без задоволення.

Касаційне подання прокурора, який затвердив обвинувальний висновок задовольнити частково.

Вирок апеляційного суду Рівненської області від 22 травня 2008 року щодо ОСОБА_2 з м і н и т и.

Виключити з вироку кваліфікацію дій ОСОБА_2 за п. "ж" ст. 93 КК України 1960 року.

Застосувати ст. 44 КК України 1960 року та вважати ОСОБА_2 засудженим за п. "а" ст. 93 КК України 1960 року на 10 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів, передбачених п. "а" ст. 93, ч. 3 ст. 142 КК України 1960 року вважати ОСОБА_2 засудженим на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

У решті цей вирок залишити без зміни.