Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 15 липня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, на судові рішення щодо засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_3.

За вироком Київського районного суду м. Харкова від 3 листопада 2006 року

засуджений: за ч.5 ст. 185 КК України на 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ч.4 ст. 190 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ст. 15 і ч.3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі; за ч.1 ст. 122 КК України на 1 рік позбавлення волі; за ч.3 ст. 357 КК України на 1 рік обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів суд визначив ОСОБА_1. остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

засуджений: за ч.5 ст. 185 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ч.4 ст. 190 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ст. 15 і ч.3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі; за ч.3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі; за ч.3 ст. 357 КК України на 1 рік обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів суд визначив ОСОБА_2. остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

засуджений: за ч.5 ст. 185 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ч.4 ст. 190 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів суд визначив ОСОБА_2. остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Цивільні позови ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9., ОСОБА_10. суд вирішив залишити без розгляду.

В частині цивільного позову ОСОБА_11. і ОСОБА_12. суд закрив провадження у зв'язку із відмовою позивачів від позовних вимог.

Цивільний позов ОСОБА_13. суд задовольнив частково і постановив стягнути із засуджених в солідарному порядку на його користь 5700 грн. матеріальної шкоди, 100 грн. на відшкодування витрат на правову допомогу і 1000 грн. моральної шкоди.

Також судом було вирішено питання відшкодування судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2007 року цей вирок було змінено: перекваліфіковано дії всіх засуджених з ч.5 ст. 185 КК України на ч.3 ст. 185 цього Кодексу і кожного за цим законом засуджено на 6 років позбавлення волі; з ч.4 ст. 190 КК України на ч.2 ст. 190 цього Кодексу і кожного за цим законом засуджено на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України апеляційний суд визначив остаточне покарання:

ОСОБА_1. за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст. 185, ст. 15 і ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 190, ч.1 ст. 122, ч.3 ст. 357 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років;

ОСОБА_2. за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст. 185, ст. 15 і ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 190, ч.3 ст. 357 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років;

ОСОБА_3. за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років.

З урахуванням внесених апеляційною інстанцією змін, ОСОБА_1, ОСОБА_2. і ОСОБА_3. визнано винуватими у вчинені злочинів за таких обставин.

18 вересня 2001 року, ОСОБА_1. за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 у м. Харкові, побачивши у вікно малолітнього ОСОБА_14, 1988 року народження, який зривав сливи з дерева, що росло біля будинку, наздогнав його і побив, заподіявши потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

30 липня 2005 року, ОСОБА_2, який працював реалізатором складу-магазину СПД ф.о. ОСОБА_4., що знаходиться по АДРЕСА_2 у м. Харкові, шляхом проникнення до автомобілю ОСОБА_4 вчинив крадіжку грошей потерпілого в сумі 4500 грн.

6 вересня 2005 року, за попередньою змовою між собою, а також залучивши до вчинення злочину співмешканку ОСОБА_2. - ОСОБА_15, яка не була обізнана про їх злочинні наміри, засуджені вирішили заволодіти майном СПД ф.о. ОСОБА_7 шляхом обману. Так, ОСОБА_3. і ОСОБА_15 під виглядом подружжя, уклали з указаним СПД договори оренди двох комп'ютерів, які працівниками підприємця було установлено за місцем проживання ОСОБА_3. по АДРЕСА_3 у м. Харкові. Згодом засуджені незаконно продали указане майно невстановленій досудовим слідством особі за 300 доларів США.

На початку вересня 2005 року, засуджені домовились про те, що вони надалі будуть вчиняти квартирні крадіжки на території м. Харкова.

22 вересня 2005 року, за попередньою змовою між собою, шляхом проникнення до квартири АДРЕСА_4 у м. Харкові, засуджені таємно викрали майно ОСОБА_9. на загальну суму 452 грн. і майно ОСОБА_10. на загальну суму 781 грн.

27 вересня 2005 року, за попередньою змовою між собою, шляхом проникнення до квартири АДРЕСА_5 у м. Харкові, засуджені таємно викрали майно ОСОБА_13. на загальну суму 7670 грн. 55 коп.

6 жовтня 2005 року, за попередньою змовою між собою, шляхом проникнення до квартириАДРЕСА_6 у м. Харкові, засуджені таємно викрали майно ОСОБА_16. на загальну суму 2405 грн. 5 коп.

10 жовтня 2005 року, за попередньою змовою між собою, шляхом проникнення до квартири АДРЕСА_7 у м. Харкові, засуджені таємно викрали майно ОСОБА_6 на загальну суму 732 грн. і майно ОСОБА_5 на суму 24 грн. Крім того, ОСОБА_1. і ОСОБА_2 викрали із цієї квартири паспорт ОСОБА_5

Того ж дня, ОСОБА_1. і ОСОБА_2 з метою вчинення квартирної крадіжки по АДРЕСА_8 у м. Харкові, намагались шляхом зламу вхідних дверей проникнути до указаної квартири. Однак, з причин, що не залежали від їх волі, засуджені не змогли довести до кінця свій умисел, оскільки їм не вдалось зламати металевих дверей. Під час залишення місця вчинення злочину працівниками міліції був затриманий ОСОБА_2

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2. і ОСОБА_3. судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд. На обґрунтування своєї позиції прокурор приводить ряд доводів, що на його думку підтверджують неправильне застосування судами кримінального закону, порушення КПК України (1001-05) і призначення засудженим надто м'якого покарання.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційному поданні прокурора, колегія суддів вважає, що це подання слід залишити без задоволення з таких підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини засуджених у вчиненні злочинів, про які йде мова у вироку, прокурор, як видно із змісту касаційного подання, не оспорює. Також прокурор погоджується із кваліфікацію дій всіх засуджених за ч.3 ст. 357 КК України і ОСОБА_1 за ст. 122 ч.1 КК України.

Що стосується викладених у поданні доводів про безпідставне виключення апеляційним судом із вироку такої кваліфікуючої ознаки вчинених засудженими крадіжок та шахрайства як "вчинення злочину організованою групою", то колегія суддів погоджується із висновками, які зробив суд апеляційної інстанції.

Із змісту мотивувальної частини вироку видно, що визнавши доведеним вчинення указаних злочинів засудженими у складі організованої групи, суд першої інстанції не зазначив відповідних мотивів на підтвердження цих обставин. А з огляду на ті докази, що були досліджені в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції правильно вирішив перекваліфікувати дії засуджених з ч.5 ст. 185 і ч.4 ст. 190 КК України на ч.3 ст. 185 і ч.2 ст. 190 цього Кодексу відповідно. Про скасування вироку суду першої інстанції, у зв'язку з цим, у касаційному поданні питання не ставиться.

Викладену у касаційному поданні позицію прокурора по останньому епізоду замаху на крадіжку з проникненням у житло за місцем проживання потерпілого ОСОБА_8, колегія суддів також не може визнати обґрунтованою. Із матеріалів справи беззаперечно вбачається, що ОСОБА_1. і ОСОБА_2 прийшли до указаної квартири, упевнились, що господаря не має вдома і стали ламати двері з метою вчинення саме крадіжки майна потерпілого. Окрім інших, наведених у вироку доказів, зазначені обставини у своїх показаннях підтвердили також і самі засуджені. Тому, колегія суддів вважає безпідставними доводи прокурора про те, що за цим епізодом дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2. слід було кваліфікувати за ст. 15 і ч.1 ст. 162 КК України.

Вирішення судами питання призначення засудженим покарання за вчиненні злочини, на переконання колегії суддів, відповідає положенням, викладеним у ст. 65 КК України.

Разом з тим, із змісту касаційного подання не можливо встановити однозначну позицію прокурора по даному питанню, оскільки в мотивувальній частині подання прокурор зазначає, що суд, на його думку, не достатньо вмотивував необхідність призначення засудженим покарання саме у виді позбавлення волі, в той час коли санкції ч.3 ст. 185 і ч.1 ст. 122 КК України передбачають й інші, не пов'язані із позбавленням волі види покарань. У той же час, у прохальній частині подання прокурор посилається на м'якість призначеного засудженим покарання.

Однак, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що остаточне покарання за сукупністю злочинів, яке ОСОБА_1., ОСОБА_2. і ОСОБА_3. визначив суд апеляційної інстанції, з урахуванням внесених у вирок змін, в цілому відповідає тяжкості вчинених ними злочинів та встановленим по справі даним, що характеризують засуджених.

Із матеріалів справи не вбачається підстав для визнання ОСОБА_1. і ОСОБА_2. як обтяжуючу покарання обставину вчинення злочинів у стані алкогольного сп'яніння, що згідно положень ч.2 ст. 67 КК України є правом суду, а не обов'язком.

Посилання прокурора на те, що засудженим ОСОБА_1. і ОСОБА_3. слід було призначити примусове лікування від алкоголізму суперечить положенням ст. 96 КК України, згідно якої примусове лікування може бути застосовано судом до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Однак, алкоголізм до такої категорії хвороб не відноситься, тому застосування примусового лікування від алкоголізму на підставі ст. 96 КК України є не допустимим, про що дано відповідні роз'яснення у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 03 червня 2005 року "Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування" (v0007700-05) .

Рішення суду першої інстанції про залишення цивільних позовів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9., ОСОБА_10. без розгляду в повній мірі відповідає положенням ст. 291 КПК України, що не було враховано прокурором при складанні касаційного подання.

Доводи прокурора стосовно необхідності вирішення долі майна засуджених, на яке було накладено арешт в ході досудового слідства, також не можуть бути касаційними підставами для визнання судових рішень незаконними, оскільки таке питання може бути вирішено в порядку ст. 411 КПК України.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам обох інстанції повно та всебічно розглянути справу і винести законне рішення колегією суддів по справі не встановлено. Посилання на інші касаційні підстави для скасування або зміни судових рішень, постановлених щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2. і ОСОБА_3., у касаційному поданні прокурора також відсутні.

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційного подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, відмовити.