Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 26 січня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на постановлені щодо нього судові рішення,

вироком Дарницького районного суду м. Києва від 27 березня 2008 року

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

несудимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно 2022 грн. 15 коп. і 5000 грн.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2008 року вирок щодо ОСОБА_4 залишено без зміни.

ОСОБА_4 визнано винним у тому, що він 28 травня 2001 року, приблизно о 14 год. 20 хв., біля будинків АДРЕСА_1 під час сварки на ґрунті особистих неприязних стосунків кинув цеглину в бік ОСОБА_5 й влучив нею в спину останнього, заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 посилається на те, що кримінальну справу щодо нього сфальсифіковано, досудове слідство й судовий розгляд у ній проведено неповно і однобічно, з порушенням його права на захист та інших вимог кримінально-процесуального закону, а висновки суду про його винність у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що на досудовому слідстві його не було ознайомлено з матеріалами справи. Крім того вказує, що у матеріалах справи є постанова про закриття справи по тому ж обвинуваченню. Також стверджує, що його не було повідомлено про дату розгляду справи в апеляційному суді. За змістом скарги порушує питання про скасування постановлених щодо нього судових рішень та закриття справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що у її задоволенні належить відмовити з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, досудове слідство й судовий розгляд у ній проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, таких порушень цього закону, які були б істотними і тягли за собою скасування чи зміну судових рішень, у справі не допущено, а висновки суду про винність ОСОБА_4 у вчиненні ним злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені перевіреними у ній та викладеними у вироку доказами.

Зокрема, потерпілий ОСОБА_5 на досудовому слідстві та в судовому засіданні дав докладні показання про те, як 28 травня 2001 року, коли він біля свого подвір’я на вул. Лісовій в мікрорайоні Бортничі м. Києва розвантажував з автомобіля щебінь, то з ОСОБА_4 виник конфлікт, у ході якого останній завдав йому удар у спину цеглиною, внаслідок чого він отримав перелом ребер. Цеглиною також було розбито заднє скло автомобіля.

При проведенні за участю потерпілого відтворення обстановки та обставин події, останні й докладно відтворив і обставини за яких ОСОБА_4 щодо нього було вчинено протиправні дії.

Згідно з показаннями свідка ОСОБА_6Їколишнього дільничного інспектора Харківського РУ ГУ МВС України в м. Києві, у травні 2001 року, отримавши повідомлення про злочин, вийшов на місце події, де відібрав пояснення у потерпілого, який повідомив про те, що ОСОБА_7 кинув йому в спину цеглиною, чим йому було заподіяно тілесні ушкодження. В автомобілі ним було виявлено цеглину в засохлому розчині, що лежала на купі щебеню.

Показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 встановлено, що 28 травня 2001 року вони працювали у ОСОБА_5 і, коли останній вивантажував щебінь з автомобіля, то чули як він лаявся із сусідом ОСОБА_4, а потімЇ брязкіт скла. Через деякий час до них підійшов ОСОБА_5 і, тримаючись за правий бік повідомив, що ОСОБА_4 завдав йому удар цеглиною по спині.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи, у ОСОБА_5 було виявлено середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді синця у підлопатковій ділянці справа та переломів 8, 9 ребер справа по лопатковій лінії зі зміщенням відламків, які утворилися від дії тупого предмета в строк і за обставин вказаних потерпілим.

Відповідно до висновку додаткової судово-медичної експертизи, з урахуванням характеру і локалізації виявлених у ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, найбільш вірогідно, що мав місце удар тупим твердим предметом.

Даними, що містяться у висновку комісійної судово-медичної експертизи встановлено, що виявлені у ОСОБА_5 середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді синця в лопатковій ділянці та переломів 7-9 ребер по правій лопатковій лінії, виникли від дії тупого предмету, яким могла бути цеглина, в термін і за обставин вказаних потерпілим. Локалізація переломів по одній анатомічній лінії, їх кількість свідчить про те, що вони є наслідком дії тупого предмету в підлопаткову ділянку справа. Відсутність ушкоджень на інших ділянках тіла свідчить, що найбільш ймовірно ці ушкодження виникли внаслідок дії цеглини.

Факт вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину підтверджується також даними, що містяться у протоколі заяви ОСОБА_5 про вчинення щодо нього злочину, показаннях свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, акті судово-медичного дослідження, висновку повторної комісійної судово-медичної експертизи, інших матеріалах справи.

Правильно проаналізувавши зібрані у справі докази в їх сукупності та давши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність ОСОБА_4 у спричиненні ним потерпілому ОСОБА_5 умисних середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Тому, доводи у скарзі ОСОБА_4 про необґрунтованість його засудження, є безпідставними.

Дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 122 КК України кваліфіковані правильно.

Посилання у скарзі ОСОБА_4 на те, що кримінальну справу щодо нього сфальсифіковано, є безпідставними, аналогічні за своїм змістом його доводи були предметом перевірки суду першої інстанції і не знайшли свого підтвердження, про що у вироку наведені докладні мотиви.

Під час перевірки справи в касаційному порядку не встановлено порушень вимог ст. ст. 218 – 220 КПК України (1001-05) , а тому твердження у скарзі засудженого ОСОБА_4 про те, що на досудовому слідстві його не було ознайомлено з матеріалами справи, внаслідок чого порушено його право на захист, є необґрунтованими.

Не заслуговують на увагу і доводи ОСОБА_4 про те, що у справі є постанова слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві від 31 січня

2003 року про закриття справи що нього по тому ж обвинуваченню, оскільки, як убачається з матеріалів справи, постановою заступника прокурора Дарницького району м. Києва від 17 лютого 2003 року зазначену постанову було скасовано (т. 2 а.с.59).

Матеріалами справи також встановлено, що ОСОБА_4 було належним чином повідомлено про дату розгляду справи за його апеляцією в суді апеляційної інстанції, а тому твердження з даного приводу в його касаційній скарзі є надуманими (т. 4 а.с. 38).

Отже, у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_4.