Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 26 січня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у попередньому розгляді справи, на постанову апеляційного суду Одеської області від 22 жовтня 2009 року,

встановила:

цією постановою кримінальна справа про обвинувачення

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку та мешканку міста Одеси, громадянку України,

за ч. 4 ст. 187 КК України;

ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця села Зоді міста Чінтурі (Республіка Грузія), мешканця міста Одеси, громадянина України,

за ч. 4 ст. 187 КК України;

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця та мешканця села Шевченкове Кілійського району Одеської області, громадянина України,

за ч. 4 ст. 187 КК України;

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженця міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, мешканця міста Одеси, громадянина України,

за пунктом 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України,

направлено прокуророві Одеської області на додаткове розслідування.

Згідно з обвинувальним висновком ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_5 та ОСОБА_10 пред’явлено обвинувачення в тому, що вони вчинили розбій за попередньою змовою групою осіб, спрямований на заволодіння майном ОСОБА_11 в особливо великих розмірах, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілій, а ОСОБА_7, крім того, – у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_11 з корисливих мотивів під час розбійного нападу.

Також ОСОБА_7 пред’явлено обвинувачення в тому, що він навесні 2001 року без передбаченого законом дозволу придбав і зберігав вогнепальну зброю, бойові припаси, вибухові речовини та пристрої.

У постанові про направлення справи на додаткове розслідування суд зазначив, що органи досудового слідства не виконали вимог ухвали апеляційного суду про перевірку алібі обвинуваченого ОСОБА_7 про перебування в момент злочину в місті Москві й, що цю обставину можуть підтвердити названі ним особи. Також послався на те, що органи досудового слідства пред’явили ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 1 ст. 263 КК України з порушенням гарантій недоторканності його особи, регламентованих міжнародними договорами.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати постанову суду та направити справу на новий судовий розгляд. Вважає, що аргументи ОСОБА_7, які він навів на свій захист, спростовуються інформацією, наданою Державною прикордонною службою України (далі – ДПСУ) про те, що впродовж названого обвинуваченим проміжку часу (з 01 січня по 01 грудня 2001 року), він не перетинав державного кордону між Україною та Російською Федерацією. Що ж до правильності пред’явлення обвинувачення за ч. 1 ст. 263 КК України, то, на думку прокурора, вона може бути усунута в ході судового розгляду справи.

Заслухавши доповідача, прокурора Яковенко Р.І., яка підтримала касаційне подання із наведених у ньому підстав, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що це подання задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до ст. 246 КПК України суддя з власної ініціативи чи за клопотанням інших учасників попереднього розгляду може повернути кримінальну справу на додаткове розслідування у випадках, коли, зокрема, під час досудового слідства були допущені такі порушення вимог кримінального-процесуального закону, без усунення яких кримінальна справа не може бути призначена до судового розгляду.

Однією із умов забезпечення повноти, всебічності та об’єктивності розгляду справи є обов’язок органів досудового слідства виконати в об’єктивно можливому обсязі вказівки суду, який направив справу на додаткове розслідування, а також право суду під час попереднього розгляду розцінити невиконання цих вказівок як процесуальну перешкоду подальшому провадженню у справі за умови, коли фактичні обставини конкретної справи дають підстави однозначно й очевидно визначити, що органи досудового слідства не дослідили тих обставин, які стали підставами повернення справи на додаткове розслідування, й з тих же причин, що й першого разу, їх не можна буде з’ясувати та усунути під час нового розгляду справи.

Зокрема, як убачається зі справи, за наслідками ретельного та всебічного судового розгляду справи апеляційний суд Одеської області дійшов висновку про однобічність та неповноту досудового слідства, яка, з-поміж іншого, полягала в тому, що в процесі розслідування справи не було перевірено й не спростовано показань ОСОБА_7 про його перебування в момент злочину в іншому місці. З цього приводу суд виніс ухвалу від 13 лютого 2009 року, якою зобов’язав органи досудового слідства перевірити версію підсудного про його знаходження в місті Москві, проживання в названих ним місцях, а також встановити людей, які там бачили його й можуть підтвердити його алібі.

Під час додаткового розслідування, як слушно зазначено в постанові, ці обставини не досліджувалися. Слідчий лише обмежився надсиланням запиту до адміністрації ДПСУ й позитивною для слідства відповіддю, зазначеного вище змісту. Інші характерні дії, спрямовані на перевірку доводів ОСОБА_7, не проводилися; з цього приводу в матеріалах справи нема будь-яких даних. Відсутні у справі й відомості, з яких би висновувалося, що виконати ці вказівки об’єктивно неможливо.

Відповідно до ст. 5 КПК України особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності не інакше як на підставках і в порядку, встановлених законом. Зазначені положення передбачають, що органи досудового слідства повинні дотримуватися не тільки вимог національного законодавства, але й положень міжнародно-правових договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Зі справи видно, що обвинувачений ОСОБА_7 у зв’язку з розслідуванням кримінальної справи знаходився у розшуку й врешті-решт був затриманий на території Російської Федерації. Відповідно до запиту компетентних органів України він був виданий Російською Стороною для притягнення до кримінальної відповідальності за злочини проти власності та життя особи. Даних про видачу ОСОБА_7 для пред’явлення обвинувачення в незаконних діях зі зброєю та боєприпасами, у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 14 Європейської Конвенції "Про видачу правопорушників" 1957 року, ратифікованої Законом України № 43/98-ВР (43/98-ВР) від 16 січня 2001 року (далі – Європейська Конвенція) особа, що була видана, не може переслідуватися та засуджуватися ні за яке інше правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.

Така ж вимога міститься й у ч. 1 ст. 66 Конвенції "Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, та кримінальних справах" від 22 січня 1993 року, ратифікованої Законом України № 240/94 - ВР від 10 листопада 1994 року (240/94-ВР) (далі – Конвенція), згідно з якою без згоди запитуваної сторони особу, яка була видана, не можна притягнути до кримінальної відповідальності або піддати покаранню за вчинений до її видачі злочин, за який її не було видано.

У постанові правильно вказано, що у даній справі органи досудового слідства недотримали положень Європейської Конвенції (995_033) та Конвенції (997_009) при пред’явленні ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 1 ст. 263 КК України, що є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, за яких кримінальна справа не може бути призначена до судового розгляду. При цьому суд обґрунтовано послався й на ухвалу Верховного Суду України від 3 квітня 2009 року, якою за наслідками розгляду клопотання виконуючого обов’язки прокурора Одеської області власне через недотримання положень зазначених міжнародно-правових договорів було скасовано попередній вирок апеляційного суду Одеської області від 01 червня 2007 року про засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 КК України.

Також треба зазначити, що таке рішення суду відповідає ст. 4 КПК України, згідно з якою органи досудового слідства зобов’язані в межах своєї компетенції вжити всіх передбачених законом заходів для того, щоб особа яка вчинила злочин, не уникнула покарання за його скоєння.

У зв’язку з цим доводи прокурора про те, що суд в умовах судового розгляду може усунути наведені порушення закону, не випливають з фактичних обставин справи й не ґрунтуються на законі.

Не заперечують правильності висновків постанови й посилання прокурора на зазначену вище інформацію ДПСУ, оскільки ця інформація не заперечує факту перебування ОСОБА_7 на території Російської Федерації, й не замінює необхідності виконання слідчих дій, зазначених в ухвалі апеляційного суду Одеської області від 13 лютого 2009 року.

Не можна погодитися з доводами прокурора про те, що на стадії попереднього розгляду суддя не вправі повернути справу на додаткове розслідування через те, що не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування. Зі справи видно, а цей факт по суті в касаційному поданні не заперечується, що органи досудового слідства не вжили будь-яких дієвих заходів для усуненні названих прогалин слідства. У даній справі ця неповнота була настільки очевидною, що суддя ще на стадії попереднього розгляду зміг визначити, що обставини, які стали підставами для направлення справи на додаткове розслідування, по суті не були досліджені й з цих же причин, що й першого разу, унеможливлять новий судовий розгляд справи.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

постанову апеляційного суду Одеської області від 22 жовтня 2009 року про направлення на додаткове розслідування кримінальної справи щодо ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_10 залишити без зміни, а касаційне подання прокурора, який брав участь під час попереднього розгляду справи, – без задоволення.