Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 8 липня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 та касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Білогірського районного суду АР Крим від 17 липня 2006 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду АР Крим від 14 вересня 2006 року.

Вказаним вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

громадянина України, раніше

судимого, останній раз вироком від 25 травня 2006 року за ст. 395 КК України до покарання у виді арешту строком на 4 місяці,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць.

Ухвалою апеляційного суду вирок змінено. Постановлено перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 185 КК України на ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 1 місяць. У решті вирок залишено без змін.

ОСОБА_1 визнаний винним і засуджений за те, що 17 січня 2006 року, близько 13 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, біля буд. 2 по вул. Черкаській у с. Зибіно Білогірського району АР Крим, з метою викрадення чужого майна, повторно, через незачинені двері проник у автомобіль НОМЕР_1, звідки таємно викрав належне ОСОБА_2 майно на загальну суму 660 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить судові рішення скасувати у зв'язку з порушення його права на захист та неправильним застосуванням кримінального закону, посилаючись на те, що суд не врахував ряд обставин, що пом'якшують покарання.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду АР Крим від 14 вересня 2006 року, а справу направити на новий апеляційний розгляд, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом кримінального закону. На думку прокурора, дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 185 КК України, оскільки крадіжку з автомобіля слід вважати такою, що вчинена з проникненням у сховище.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги засудженого та касаційного подання, колегія суддів вважає, що підстав для їх задоволення немає.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні крадіжки з автомобіля ОСОБА_2 відповідають фактичним обставинам справи, обґрунтовані сукупністю розглянутих в судовому засіданні і наведених у вироку доказів.

ОСОБА_1 у судовому засіданні визнав свою вину за пред'явленим обвинуваченням повністю, щиро покаявся і просив суд не досліджувати інші докази, обмежившись його показаннями.

На підставі ч.3 ст. 299 суд визнав недоцільним дослідження інших доказів, оскільки фактичні обставини справи ніким не оспорювались.

Що стосується доводів касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 є психічно хворим, то як убачається з матеріалів справи, на обліку у наркологічному диспансері та психодиспансері він не перебуває (а.с. 42, 43), примусового лікування від алкоголізму не потребує (а.с. 59). Дані про захворювання ОСОБА_1 на інші хвороби у матеріалах справи відсутні, ним не пред'являлись.

Посилання скаржника на те, що було порушено його право на захист, є безпідставними. Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_1 від участі захисника відмовився (а.с. 37), а відповідно до ст. 45 КК України у його справі участь захисника не є обов'язковою.

При призначені покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції на підставі ст. 65 КК України урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Зокрема, при визначенні виду і розміру покарання суд зважив на щире каяття ОСОБА_1, позитивну його характеристику з місця проживання.

Доводи касаційного подання про те, що дії ОСОБА_1 необхідно кваліфікувати за ч. 3 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, поєднане з проникненням у сховище, є безпідставними.

Матеріалами справи не підтверджується, що ОСОБА_1 вчинив крадіжку зі сховища, оскільки судом встановлено, що крадіжку майна він вчинив з автомобіля.

Відповідно до Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року, автомобіль є транспортним засобом, тобто пристроєм, призначеним для перевезення людей та їхнього багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки. Тому визнати автомобіль сховищем, призначеним для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, немає підстав.

Отже, апеляційний суд правильно виключив з вироку суду вказівку на кваліфікацію дій ОСОБА_1 як поєднаних з проникненням у сховище, у зв'язку з чим обгрунтовано перекваліфікував його дії з ч. 3 ст. 185 КК України на ч. 2 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно.

З матеріалів справи вбачається, що апеляційним судом досліджені всі обставини, з'ясування яких могло мати істотне значення для правильного її вирішення.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів,

у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 та касаційного подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, відмовити.