Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 26 січня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2009 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, такий, що

не судився,

– засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України на три роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки,

вироком Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 31 липня 2009 року ОСОБА_5 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на три роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік зі звільненням відповідно до ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням протягом однорічного іспитового строку та з покладенням на засудженого передбачених пунктами другим і третім частини першої ст. 76 КК України обов’язків, а саме:

– не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції та повідомляти цей орган про зміну місця проживання.

Цим вироком було постановлено стягнути із ОСОБА_5 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Тернопільській області 281 грн. 52 коп. судових витрат.

ОСОБА_5 засуджений за порушення правил безпеки дорожнього руху, наслідком яких стало заподіяння потерпілому ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень, які він вчинив за таких обставин.

20 квітня 2009 року приблизно о 4-ій годині ранку ОСОБА_5, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, керував автомобілем марки "MITSUBISHI LANSER" з реєстраційним номером НОМЕР_1, в салоні якого знаходилось троє пасажирів, серед яких був і ОСОБА_6 Рухаючись по автодорозі Галич – Підгайці – Сатанів – Городок на ділянці, що проходить у с. Угринів Підгаєцького району, він порушив вимоги п. п. 12.1, 2.9 "а", 1.5 Правил дорожнього руху України (1094-93-п) , внаслідок чого не обрав оптимально-безпечний швидкісний режим руху і заїхав у кювет. У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_6 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

На вирок місцевого суду були подані апеляції представника потерпілого ОСОБА_6 – його матері ОСОБА_7 та прокурора, в яких порушувалось питання про його скасування в частині призначення покарання і постановлення нового вироку.

Апелянти своє прохання вмотивовували тим, що ОСОБА_5 суд призначив покарання, яке не відповідало як тяжкості вчиненого злочину, так і даним про особу засудженого.

Задовольняючи апеляцію представника потерпілого і частково апеляцію прокурора, суд апеляційної інстанції, скасувавши вирок місцевого суду в частині призначення покарання, постановив свій вирок, яким засудив ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України на три роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.

Не погоджуючись з вироком суду апеляційної інстанції, ОСОБА_5 подав на нього касаційну скаргу, зі змісту якої вбачається, що він просить дане судове рішення змінити, застосувати ст. 75 КК України і від призначеного покарання звільнити з випробуванням. Своє прохання обґрунтовує тим, що матеріалами справи не встановлено за яких конкретно обставин потерпілому ОСОБА_6 були заподіяні тілесні ушкодження. Стверджує, що в той вечір ОСОБА_6 брав участь у бійці, що сталася в клубі с. Вербів Підгаєцького району між ним та п’ятьма невідомими особами, і не виключено заподіяння наявних у нього тілесних ушкоджень у процесі цієї бійки. Наразі вважає призначене покарання надто суворим і стверджує, що суд при його обранні безпідставно пославсь у вироку на перебування у стані алкогольного сп’яніння як на обставину, що обтяжує покарання.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про відсутність підстав для зміни чи скасування вироку і про необхідність у зв’язку з цим залишення касаційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали справи і обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, підстав для їх задоволення колегія суддів не знайшла.

Висновки суду про винність ОСОБА_5 у злочині, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на наведених у вироку доказах, які судом належно досліджені та оцінені.

Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_5 у судовому засіданні вину в інкримінованому цим вироком злочині визнавав частково і з приводу порушень правил безпеки дорожнього руху, які зумовили настання дорожньо-транспортної пригоди, в якій було тяжко травмовано ОСОБА_6, давав неконкретні показання. Зокрема, він стверджував, що конкретних обставин події не запам’ятав, бо при зіткненні автомобіля з деревом ударився головою і втратив свідомість. Не заперечував того факту, що автомобілем керував у стані алкогольного сп’яніння, внаслідок чого з’їхав з дороги в кювет і вдарився в дерево.

Незважаючи на часткове визнання вини засудженим, його винуватість в інкримінованому злочині суд обґрунтував наступними доказами.

Так, допитаний на досудовому слідстві як обвинувачений ОСОБА_5 вину визнавав повністю і показував, що вночі 20 квітня 2009 року, керуючи автомобілем у с. Угринів Підгаєцького району, допустив з’їзд автомобіля з дороги та в’їхав у дерево, внаслідок чого був тяжко травмований пасажир ОСОБА_6 Свої дії пояснював тим, що автомобілем керував, будучи у стані алкогольного сп’яніння, і саме цю обставину вважав як таку, що зумовила автоаварію (а. с. 147 – 148).

Факт керування ОСОБА_5 автомобілем у стані алкогольного сп’яніння підтверджується як даними висновку експерта про наявність у його крові алкоголю, так і показаннями свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9 про те, що в той вечір 19 квітня 2009 року він вживав алкогольні напої (а. с. 90 – 91, 49 – 51, 55 – 57).

З огляду на вищенаведене, доводи касаційної скарги засудженого на те, що суд безпідставно пославсь у вироку на вчинення ним злочину у стані алкогольного сп’яніння як на обставину, що обтяжує покарання, є безпідставними.

Не ґрунтуються на матеріалах справи і доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що як досудовим слідством, так і судом не встановлений механізм заподіяння потерпілому ОСОБА_6 тілесних ушкоджень.

Так, згідно з даними висновку судово-медичної експертизи № 1257 від 4 червня 2009 року в потерпілого ОСОБА_6 при госпіталізації 20 квітня 2009 року в Підгаєцьку центральну районну лікарню і подальшому лікуванні з 21 квітня по 26 травня 2009 року в Тернопільській обласній клінічній лікарні була виявлена відкрита черепно-мозкова травма у вигляді вдавленого багатовідламкового перелому склепіння черепа (в ділянці лобної і тім’яної кісток зліва) із забоєм-розчавленням лівої тім’яної частки головного мозку та крововиливах під тверду мозкову оболонку в цій ділянці. Із зовнішніх ушкоджень були відмічені дві рани лівої скроневої ділянки голови та рана лівої вушної раковини. За ствердженням експерта такі тілесні ушкодження відносяться до категорії тяжких за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння і могли виникнути під час дорожньо-транспортної пригоди (а. с. 116 – 119).

Враховуючи дані судово-медичної експертизи, а також показання свідка ОСОБА_8 про те, що в автоаварії найбільше постраждав ОСОБА_6, який від удару машини в дерево втратив свідомість і був окривавленим, суд дійшов обґрунтованого висновку, що наведені вище тілесні ушкодження потерпілому були заподіяні в дорожньо-транспортній пригоді, а не під час бійки, як про це стверджує засуджений в касаційній скарзі.

Дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковані правильно, оскільки між допущеними ним порушеннями Правил дорожнього руху (1094-93-п) існує безпосередній причинний зв’язок з наслідком – заподіянням потерпілому ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень.

Призначене ОСОБА_5 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України і є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження нових злочинів.

При його обранні апеляційний суд врахував як ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, так і його наслідки, зокрема, настання тяжких наслідків для потерпілого, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Рішення суду в цій частині є законним та справедливим, а тому підстав для його зміни і застосування ст. 75 КК України, про що йдеться в касаційній скарзі засудженого, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, перевіркою справи не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394, 396 КПК України, колегія суддів

вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.