Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

захисника ОСОБА_5,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 26 січня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду міста Києва від 05 травня 2009 року,

вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 24 лютого 2009 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, такого що не має судимості відповідно до ст. 89 КК України

було засуджено за ч.1 ст. 119 КК України на п’ять років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки.

Відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_6 покладено обов’язки повідомляти органи кримінально – виконавчої системи про зміну місця проживання і роботи та періодично з’являтися для реєстрації в ці органи.

Вироком апеляційного суду м. Києва від 05 травня 2009 року вказаний вирок щодо ОСОБА_6, за апеляціями прокурора та потерпілої, скасовано в частині призначення покарання і постановлено свій вирок, яким його засуджено за ч.1 ст. 119 КК України на 4 роки позбавлення волі.

ОСОБА_6 визнано винним у тому, що 04 січня 2007 року, приблизно о 15 год. 45 хв., знаходячись на зупинці трамваю "вул. Сергієнка" на Ленінградській площі в м. Києві, під час сварки з ОСОБА_7, яка виникла на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, завдав потерпілому удар рукою в обличчя, від чого останній втратив рівновагу та при падінні вдарився потилицею об асфальтне покриття. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, а саме закритої черепно-мозкової травми, перелому кісток зводу і основи черепу, крововиливів під оболонки й у речовину та шлуночки головного мозку, сталася смерть ОСОБА_7

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить змінити вирок апеляційного суду м. Києва і на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. На обґрунтування цього зазначає, що відповідно до вимог ст. 66 КК України, апеляційний суд не в повній мірі врахував усі обставини, що пом’якшують покарання засудженого та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, а саме: його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне, часткове відшкодування завданої шкоди, що ОСОБА_6 судимості не має, позитивно характеризується, має хронічні захворювання. Зазначає, що при обчисленні строку відбування покарання суд не врахував час перебування ОСОБА_6 під вартою з 22 червня 2007 року по 10 вересня 2007 року.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення захисника ОСОБА_5, який підтримав свою касаційну скаргу, думку прокурора, яка просила касаційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного у вироку злочину, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються зібраними в справі й перевіреними в судовому засіданні в порядку ст. 299 КПК України доказами, є обґрунтованими і в касаційній скарзі не оскаржуються.

Дії ОСОБА_6 за ч.1 ст. 119 КК України кваліфіковано правильно.

Доводи в касаційній скарзі захисника ОСОБА_5 про необхідність зміни вироку апеляційного суду із підстав призначення ОСОБА_6 занадто суворого покарання, є безпідставними.

Так, при призначенні ОСОБА_6 покарання апеляційний суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу та обставини справи, що пом’якшують покарання.

Зокрема, апеляційний суд узяв до уваги, що відповідно до ст. 12 КК України вчинене ним діяння є злочином середньої тяжкості, засуджений судимості не має, характеризується посередньо, щиро розкаявся у скоєному, добровільно, частково відшкодував заподіяну ним шкоду.

Обґрунтовано судом враховано і поведінку засудженого, який після вчинення ним злочину щодо особи похилого віку не надав останньому допомоги, а з місця злочину втік.

Виходячи з наведеного та враховуючи конкретні обставини справи, апеляційний суд не встановив належних підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням і дійшов правильного висновку про можливість його виправлення під час реального відбування покарання.

Таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів й таким, що не можна визнати невиправдано суворим, як про це зазначає захисник у касаційній скарзі.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 до постановлення вироку тримався під вартою з 22 червня 2007 року по 10 вересня 2007 року, що відповідно до ст. 338 КПК України має бути зараховано в строк відбуття покарання.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України (1001-05)

касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду міста Києва від 05 травня 2009 року щодо ОСОБА_6 – без зміни.

В порядку ст. ст. 409, 411 КПК України суду першої інстанції вирішити питання про зарахування ОСОБА_6 до строку відбування покарання строк перебування під вартою під час досудового слідства.