Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 17 червня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на судові рішення щодо ОСОБА_2,

вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 липня 2007 року, залишеного без зміни ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 вересня 2007 року,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Воронки Роздільнянського району Автономної Республіки Крим, мешканця міста Мелітополя Запорізької області, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи та повідомляти ці органи про зміну місця проживання.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та на користь Мелітопольської міської ради 840 гривень 65 копійок на відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_3

За вироком суду, ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 27 жовтня 2004 року близько 14 години 40 хвилин, керуючи автомобілем "КАМАЗ" на вулиці Чкалова в місті Мелітополі усупереч п.п. 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху перед початком обгону не переконався в безпеці цього маневру, виїхав на смугу зустрічного руху, де здійснив зіткнення з автомобілем ВАЗ 2107 під керуванням ОСОБА_4

У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_4, як убачається з її змісту, просить скасувати судові рішення у зв'язку з призначенням засудженому невиправдано м'якого покарання. Вважає, що з урахуванням обставин пригоди, даних про особу засудженого, суд безпідставно не призначив йому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Крім того, потерпіла не погоджується з розміром відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для внесення справи на касаційний розгляд з метою її перегляду з наступних міркувань.

Подія злочину, кваліфікація дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України відповідає фактичним обставинам справи й у касаційній скарзі не оспорюються.

Обираючи міру покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що впливають на покарання. Зокрема, суд зважив на визнання вини засудженим, відсутність судимостей, щире каяття, позитивну характеристику, повне й добровільне відшкодування завданої матеріальної шкоди, наявність на утриманні хворої дружини, а також, що професія водія є єдиним джерелом його доходів.

Наведене дає підстави вважати, що ОСОБА_1 призначено покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, окрім глибини фізичних та душевних страждань потерпілої, взяв до уваги майновий стан засудженого, вчинення ним злочину з необережності, конкретні обставини заподіяння шкоди, у тому числі й поведінку потерпілого ОСОБА_4, що передувала зіткненню, зокрема, що він керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння. Було враховано й те, як зазначено вище, що ОСОБА_2 визнав свою вину, сприяв розкриттю злочину та відшкодував завдану матеріальну шкоду, тобто вчинив дії спрямовані на залагодження своєї провини перед потерпілою.

За таких обставин твердження касаційної скарги про необгрунтоване заниження розміру відшкодування моральної шкоди є непереконливими.

Під час перегляду справи апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляції потерпілої, які за своїм змістом аналогічні твердженням касаційної скарги, й з наведенням мотивів спростування правильно визнав їх необґрунтованими.

Підстав для зміни чи скасування судових рішень, у тому числі зазначених у касаційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційної скарги потерпілої ОСОБА_1 про скасування судових рішень щодо ОСОБА_2.