Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 січня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 8 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_5

Вироком Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 липня 2009 року засуджено

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку та мешканку АДРЕСА_1, судимості не має,

за ч. 1 ст. 358 КК України до штрафу у розмірі 510 гривень.

На підставі п. 4 ст. 6 КПК України та п. "є" ст. 1 Закону України від 12 грудня 2008 року "Про амністію" ОСОБА_5 від призначеного покарання звільнено.

ОСОБА_5 визнано винуватою у тому, що вона, працюючи інспектором з оформлення паспортів служби капітана Маріупольського морського торгового порту, здійснюючи у відповідності з посадовою інструкцією оформлення й видачу посвідчень особи моряка встановленого зразка, 14 червня 2000 року у денний час, достовірно знаючи, що ОСОБА_6 є громадянином Російської Федерації, порушуючи п. 6 "Інструкції про порядок видачі, зберігання і знищення посвідчень особи моряка", затвердженої наказом Міністерства транспорту України № 322 від 27 вересня 1993 року (z0148-93) , згідно з яким видача такого посвідчення моряку іншої держави можлива лише якщо він несе службу на борту судна, зареєстрованого на території України, або ж який зареєстрований в Україні у службі зайнятості, при відсутності у нього довідки центру зайнятості або інших даних, які б свідчили про його працевлаштування на суднах України, використовуючи комп’ютерну техніку, внесла в посвідчення особи моряка України ОСОБА_6 НОМЕР_1 від 14 червня 2000 року завідомо неправдиві відомості про наявність у нього громадянства України, що надало йому право працевлаштуватись на судна, та видала його ОСОБА_6

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 8 жовтня 2009 року ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 358 КК України виправдано за відсутністю складу злочину, а вирок Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 липня 2009 року щодо неї скасовано.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, ставить питання про скасування вироку апеляційного суду та залишення без зміни вироку суду першої інстанції у зв’язку з невідповідністю висновків апеляційного суду вимогам кримінального закону та фактичним обставинам справи, а також у зв’язку з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону при дослідженні та оцінці доказів, якими підтверджується висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 умисно в посвідчення особи моряка на ім’я ОСОБА_6 внесено завідомо неправдиві дані щодо його громадянства України, тоді як він на час видачі посвідчення був громадянином Російської Федерації і не мав права на отримання посвідчення особи моряка України в порядку, встановленому для останніх.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи та доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню.

Відповідно зі ст. 377 КПК України рішення апеляційної інстанції, прийняте за результатами розгляду апеляцій учасників процесу, має бути належно мотивоване, викладені у ньому висновки повинні ґрунтуватись на фактичних обставинах справи з обов’язковим посиланням на матеріальний чи процесуальний закон.

Однак при розгляді даної справи апеляційною інстанцією зазначені вимоги закону належно не враховані.

Так, не погоджуючись із висновками суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, апеляційний суд, проаналізувавши інкриміноване ОСОБА_5 діяння, визнав, що воно не містить ознак об’єктивної та суб’єктивної сторони складу даного злочину.

Зокрема, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_5 не виготовляла фальшивий бланк посвідчення особи моряка, а була уповноваженою по характеру своєї роботи оформляти такі документи шляхом заповнення певних реквізитів. На думку суду апеляційної інстанції такі дії не утворюють об’єктивної сторони складу злочину – підроблення документів.

Разом з тим, відповідно до змісту ст. 358 КК України підроблення посвідчення чи іншого офіційного документа може полягати не тільки у їх фальшивому виготовленні, а й у внесенні у справжнє посвідчення чи документ неправдивих відомостей.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції визнав, що ОСОБА_5 у справжнє посвідчення особи моряка внесла неправдиві відомості щодо громадянства України ОСОБА_6, який на час видачі посвідчення 14 червня 2000 року був громадянином Російської Федерації.

Отже, доводи касаційного подання про те, що твердження апеляційної інстанції про відсутність у діях ОСОБА_5 об’єктивної сторони складу інкримінованого їй злочину суперечать кримінальному законові, є обґрунтованими.

Спростовуючи висновки суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_5 суб’єктивної сторони вказаного діяння, апеляційна інстанція у своєму вироку послалась на те, що ОСОБА_5 особисто не могла скористатись посвідченням, виданим ОСОБА_6, а останній мав право на його отримання.

Однак, при аналізі суб’єктивної сторони зазначеного складу злочину апеляційній інстанції належало встановити наявність чи відсутність у ОСОБА_5 прямого умислу на внесення в документ завідомо неправдивих відомостей та спеціальної мети – використання цього документа як нею, так і іншими особами, зокрема, ОСОБА_6

Визнавши, що ОСОБА_5 сама не могла скористатись посвідченням особи моряка України ОСОБА_6, що їй і не інкримінувалось, апеляційний суд не взяв до уваги показання останнього про те, що посвідчення йому було необхідне у зв’язку із закінченням терміну дії попереднього посвідчення для можливості продовжувати працювати на суднах морського флоту, й використовувалось ним.

Одночасно апеляційний суд, стверджуючи про наявність у ОСОБА_6 права на отримання посвідчення особи моряка України як громадянином України, належно це питання не перевірив, переконливих доводів на спростування висновків органу досудового слідства та суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6 як громадянин іншої держави не мав права на отримання посвідчення особи моряка України в порядку, передбаченому для громадян України, не навів.

Зокрема, апеляційний суд не взяв до уваги наявні в матеріалах справи дані про те, що ОСОБА_6 з 1998 року є громадянином Російської Федерації, а відтак для отримання посвідчення особи моряка України відповідно до п. 6 "Інструкції про порядок видачі, зберігання і знищення посвідчень особи моряка", затвердженої наказом Міністерства транспорту України № 322 від 27 вересня 1993 року (z0148-93) , таке посвідчення в Україні йому могло бути видано лише у разі, якщо він несе службу на борту судна, зареєстрованого на території України, або ж який зареєстрований в Україні у службі зайнятості.

Посилання у вироку апеляційного суду на закон Російської Федерації про громадянство (без дати його прийняття та конкретних норм), яким передбачено подвійне громадянство, є неспроможним, оскільки згідно зі ст. 3 Закону Російської Федерації "Про громадянство Російської Федерації" від 28 листопада 1991 року, який діяв у період інкримінованих ОСОБА_5 діянь, подвійне громадянство за відповідних умов передбачено для громадян Російської Федерації, а не для осіб, які є громадянами інших держав, яким у червні 2000 року і був, як стверджує апеляційний суд, ОСОБА_6 відповідно до положень ст. 3 Закону України "Про громадянство України", як особа, яка на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України.

При цьому, визнаючи, що ОСОБА_6 у червні 2000 року був громадянином України, апеляційний суд при наявності даних про отримання ОСОБА_6 у 1998 році громадянства Російської Федерації не з’ясував можливість особи залишатись громадянином України після набуття нею громадянства іншої держави.

Отже, мотиви, з яких апеляційна інстанція визнала відсутність у діях ОСОБА_5 складу злочину, суперечать вимогам кримінального закону, про що правильно зазначається у поданні прокурора, а тому їх не можна визнати обгрунтованими.

Ґрунтуються на матеріалах справи і доводи касаційного подання про невідповідність висновку апеляційного суду фактичним обставинам справи.

Зокрема, апеляційний суд визнав наявність сумнівів щодо технічного оформлення посвідчення особи моряка ОСОБА_6 саме ОСОБА_5, а не іншим працівником служби – діловодом ОСОБА_8

При цьому, як убачається з протоколу судового засідання, апеляційний суд, проводячи судове слідство, обмежився лише допитом підсудної, яка стверджувала, що посвідчення виготовила ОСОБА_8

Проте, апеляційна інстанція не дослідила та не спростувала показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, даних журналу реєстрації посвідчень особи моряка, на підставі яких місцевий суд встановив, що посвідчення ОСОБА_6 оформляла ОСОБА_5

Одночасно, виправдовуючи ОСОБА_5, апеляційний суд у своєму рішенні допустив суперечності, визнавши, з одного боку, що у ОСОБА_6 були законні підстави для отримання посвідчення особи моряка України й відсутність достатніх доказів того, що посвідчення виготовила ОСОБА_5, а з іншого, вказав, що вона при виконанні своїх службових обов’язків у результаті неуважності допустила помилку при виготовленні посвідчення.

Окрім того, за результатами розгляду апеляції захисника в інтересах засудженої апеляційний суд, визнавши відсутність у діях ОСОБА_5 складу злочину, скасував вирок місцевого суду і постановив свій вирок, яким виправдав ОСОБА_5

Разом з тим, відповідно до ст. 378 КПК України апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках необхідності погіршення становища засудженого або скасування необґрунтованого виправдувального вироку. В даному випадку процесуальних підстав для постановлення апеляційною інстанцією свого вироку не було.

Зазначене свідчить, що при розгляді справи апеляційним судом крім порушень кримінального закону допущені порушення і кримінально-процесуального закону, які перешкодили йому повно та всебічно розглянути справу і постановити обґрунтоване судове рішення.

Враховуючи викладене, вирок апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий апеляційний розгляд, при якому слід належно перевірити доводи апеляції, а при підтвердженні висновків суду першої інстанції щодо внесення ОСОБА_5 у посвідчення особи моряка ОСОБА_6 неправдивих відомостей перевірити питання наявності у неї прямого умислу на підробку цього документа.

Що ж стосується прохання в касаційному поданні про залишення без змін вироку суду першої інстанції, воно суперечить закону, оскільки відповідно до ст. 396 КПК України прийняття такого рішення у результаті касаційного розгляду справи не передбачено.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.

Вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 8 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.