Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 19 січня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постановлені щодо ОСОБА_5 судові рішення,

вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 серпня 2008 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, несудимого,

засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України на 7 років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 296 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_5 на користь потерпілої

ОСОБА_8 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно

11591 грн. 61 коп. і 15000 грн., а також витрати на оплату праці адвоката в сумі

102 грн.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2008 року вирок щодо ОСОБА_5 змінено: перекваліфіковано дії засудженого з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. В частині засудження ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 296 КК України вирок скасовано, а провадження у справі закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діянні складу злочину.

З урахуванням змін, внесених ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 09 березня 2007 року, приблизно о 04 год. 30 хв., біля нічного клубу "Кристал", перевищуючи межі необхідної оборони, завдав ОСОБА_9 удар ножем у шию, внаслідок чого умисно заподіяв потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, від яких сталася її смерть.

У касаційному поданні прокурор посилається на те, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо перекваліфікації дій ОСОБА_5

з ч. 4 на ч. 3 ст. 296 КК України, а апеляційний суд, у свою чергу, необґрунтовано виправдав засудженого за цією статтею і, крім того, безпідставно перекваліфікував дії останнього з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України. Порушує питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_5 судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційному поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Матеріалами справи встановлено, що не погоджуючись з постановленим вироком, засуджений ОСОБА_5, його захисник – адвокат ОСОБА_10 та прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подали на нього апеляції.

Дані апеляції були розглянуті апеляційним судом, який апеляцію прокурора залишив без задоволення, а апеляції засудженого і його захисника задовольнив частково, змінивши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 та перекваліфікувавши його дії з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України, а в частині засудження

ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 296 КК України вирок скасував, закривши провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діянні складу злочину.

Відповідно до вимог ст. 377 КПК України в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено суть апеляції та докладні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

Апеляційний суд такі вимоги закону порушив.

Зокрема, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, в апеляції наводив доводи про те, що судом неправильно застосовано кримінальний закон, внаслідок чого необґрунтовано перекваліфіковано дії ОСОБА_5

з ч. 4 на ч. 3 ст. 296 КК України, а викладені у вироку висновки суду про винність засудженого у цьому злочині не відповідають фактичним обставинам справи. Порушував питання про скасування вироку щодо ОСОБА_5 в частині засудження його за ч. 3 ст. 296 КК України та постановлення свого вироку, яким визнати його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Матеріалами справи з’ясовано, що апеляційний суд під час її розгляду в апеляційному порядку, вказавши в ухвалі доводи апеляції прокурора, їх ретельно не перевірив і не проаналізував, відповіді на них не дав і свого рішення про залишення апеляції прокурора без задоволення належним чином не мотивував, обмежившись лише формулюванням, що аналіз зібраних у справі доказів дає підстави стверджувати про відсутність в діянні ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ч. 3 чи ч. 4 ст. 296 КК України.

Більше того, апеляційний суд, змінюючи вирок суду першої інстанції, передчасно прийняв рішення про перекваліфікацію дій ОСОБА_5 з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України, оскільки на обґрунтування такого свого рішення не навів докладних підстав, які б спростовували правильність висновків, зроблених у вироку місцевого суду щодо доведеності винності ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Виходячи з того, що ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, вона підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий апеляційний розгляд.

При новому апеляційному розгляді справи суд має ретельно перевірити зібрані у справі докази в їх сукупності, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, врахувати доводи апеляції прокурора та касаційного подання і прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2008 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.