Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у місті Києві 19 січня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2008 року, окрему постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 лютого 2009 року,

вказаним вироком

за ч.2 ст. 345 КК України виправдано за відсутністю у її діях складу злочину.

Органами досудового слідства ОСОБА_5 обвинувачувалась у тому, що вона 24 липня 2001 року, прибувши до виробничого цеху ВАТ "Юнона - ЛТД", що розташований на вул. Локомотивній, 30 у м. Одесі, де в цей час проводився обшук у зв’язку з розслідуванням кримінальної справи, до закінчення обшуку, намагалася вийти з даного приміщення. При цьому, як зазначено в обвинуваченні, всупереч законним вимогам працівників ВДСБЕЗ Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області не покидати приміщення на період проведення обшуку, ОСОБА_5 чинила опір працівникам правоохоронних органів, заподіявши ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 легкі тілесні ушкодження.

Окремою постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2008 року доведено до відома прокурора Одеської області про встановлені у судовому засіданні факти порушення законодавства України, п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 лютого 2009 року апеляцію прокурора залишено без задоволення, а вирок і окрему постанову без зміни.

У касаційному поданні прокурор просить судові рішення по цій справі скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінально закону, істотним порушенням кримінально-процесуального закону. Вважає, що висновки суду про відсутність у діях ОСОБА_5 складу злочину не відповідають фактичним обставинам справи та вказує на відсутність процесуальних порушень при порушенні кримінальної справи та проведенні досудового слідства на які посилається суд першої інстанції при постановленні виправдувального вироку. Крім того, як видно із касаційного подання, прокурор не погоджується з тим, що обставини, викладені в окремій постанові, знайшли підтвердження у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, прокурора Кравченко Є.С., яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційному поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 327 КПК України виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Згідно з ч. 4 ст. 334 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого.

З матеріалів справи вбачається, що суд належним чином проаналізував докази, на які органи досудового слідства послались на підтвердження пред’явленого ОСОБА_5 обвинувачення в заподіянні легких тілесних ушкоджень працівникам міліції у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків і, дотримуючись вимог ст. 334 КПК України, вказав у вироку підстави для виправдання ОСОБА_5 із зазначенням мотивів, з яких відкидає докази обвинувачення.

Так, пред’явлене ОСОБА_5 обвинувачення ґрунтується на показаннях потерпілих та висновках судово-медичних експертиз, якими встановлено характер, локалізацію та ступінь тяжкості заподіяних ним тілесних ушкоджень.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи потерпілий ОСОБА_7 в ході досудового слідства та судового розгляду пояснював, що 24 липня 2001 року він та інші співробітники відділу за вказівкою заступника начальника їхнього відділу були направлені для сприяння працівникам прокуратури у проведенні обшуку в цеху ВАТ НПФ "Юнона ЛТД", оскільки були включені в склад слідчо-оперативної групи. Під час обшуку він стояв на вулиці біля входу до цеху та почув крик про необхідність когось зупинити і в цей момент на вулицю вибігла ОСОБА_9 а за нею ОСОБА_5, яка накинувшись на нього з криками про допомогу, зірвала з нього окуляри та подряпала обличчя. Працівники міліції намагалися її зупинити, витягали з автомобіля, однак вона чинила опір. Особисто ОСОБА_7 не намагався її затримати.

Потерпілий ОСОБА_10 пояснював, що намагався зупинити ОСОБА_5, висловлював їй вимоги зупинитися та не покидати приміщення цеху до закінчення обшуку та крикнув комусь біля входу, щоб її зупинили. Він бачив як ОСОБА_5 забирала свої руки від обличчя ОСОБА_7, яке було подряпане. Коли ОСОБА_5 намагалася від'їхати на своєму автомобілі, він намагався її зупинити і хотів витягнути ключі із замка запалення. Однак вона подряпала йому шию і поїхала, допустивши зіткнення з іншим автомобілем. Коли ОСОБА_5 вибігла з автомобіля, він з іншими працівниками міліції наздогнали її і наділи їй наручники.

З показань потерпілого ОСОБА_8, які він давав на досудовому слідстві і в суді першої інстанції, вбачається, що під час спроби зникнути з місця проведення обшуку ОСОБА_5 вкусила його за палець та подряпала його наручниками.

ОСОБА_5 в ході досудового та судового слідства пояснювала, що була впевнена у незаконності обшуку та з метою його зупинення намагалася покинути приміщення цеху для того, щоб знайти юриста. Ніяких вимог до неї, щоб вона не покидала приміщення помічник прокурора Прядко О.І., який проводив обшук, не висловлював. Коли вона з матір’ю спустилися на перший поверх, мати безперешкодно вийшла з приміщення, а її за волосся схопив ОСОБА_7 Вона стала кликати на допомогу, намагалася вирватися від нього і допускає, що могла в цей час подряпати його. Коли вирвалася від ОСОБА_7 і сіла в автомобіль її намагався зупинити ОСОБА_10, відкрив дверцята машини та вдарив її у живіт, намагався витягнути ключі із замка запалення та разом з ОСОБА_8 намагалися витягнути її з машини. Вона проїхала декілька метрів вперед, тоді ОСОБА_8 вдарив її головою в кермо і вирвав його у неї з рук, внаслідок чого її автомобіль зіткнувся з іншим. Після цього вони із застосуванням насильства витягли її з автомобіля, наділи наручники та затягли у комору.

Такі пояснення ОСОБА_5 підтверджуються дослідженими та оціненими судом першої інстанції показаннями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, актом судово-медичного обстеження ОСОБА_5, висновком судово-медичного обстеження.

Судом досліджено копію протоколу обшуку з якого вбачається, що помічник прокурора Прядко О.І. не давав працівникам міліції вказівок про заборону ОСОБА_5 покидати приміщення, в якому проводився обшук.

Висновки судово-медичних експертиз, якими встановлено характер, локалізацію та ступінь тяжкості заподіяних ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 тілесних ушкоджень не є безумовними доказами вини ОСОБА_5

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст. 345 КК України виражається в умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків. При цьому під виконанням службових обов’язків розуміється діяльність по виконанню працівниками правоохоронних органів обов’язків по службі.

Однак, у справі немає даних того, що ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 представилися ОСОБА_5 працівниками міліції, пред’явивши їй свої посвідчення.

Дослідивши докази, суд констатував, що в ході досудового слідства не встановлено, що ОСОБА_5 якимось чином заважала проводити обшук у приміщенні і що їй було заборонено виходити з приміщення. Крім того, не встановлено суб’єктивної сторони пред’явленого ОСОБА_5 злочину, зокрема того, що вона мала прямий умисел на заподіяння ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 тілесних ушкоджень.

Зазначене свідчить, що висновок суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_5 ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, є законним і обґрунтованим.

Апеляційним судом усі доводи апеляції прокурора розглянуті та з наведенням мотивів обґрунтовано визнані неспроможними. Апеляційний розгляд справи проведено відповідно до вимог закону, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Перевіркою матеріалів кримінальної справи істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які є підставою для зміни чи скасування виправдувального вироку, не виявлено.

Враховуючи, що судом першої інстанції встановлено ряд процесуальних порушень закону, допущених при провадженні дізнання та досудового слідства, колегія суддів вважає обґрунтованою окрему ухвалу.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України,

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, залишити без задоволення, а вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2008 року, окрему постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 лютого 2009 року щодо ОСОБА_5 – без зміни.