Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 січня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на постановлені щодо нього судові рішення.

Вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 18 квітня 2008 року

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, судимості не має,

засуджено за ч. 1 ст. 101 КК України 1960 року на п’ять років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки й згідно зі ст. 76 КК України його зобов’язано періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально – виконавчої системи.

Цим же вироком у задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено, а в частині відшкодування моральної шкоди задоволено частково й постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30 000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 27 листопада 2008 року вирок залишено без змін.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 12 травня 1999 року приблизно о 9 год. у приміщенні Вінницького технічного коледжу у м. Вінниця по вул. Хмельницьке шосе, 91 під час сварки із ОСОБА_2. завдав останньому удар в обличчя, спричинивши йому переломи виличної кістки, верхньо – щелепних кісток зліва, які формують зовнішню стінку носової порожнини, а також черепно-мозкову травму – струс головного мозку, гематому в ділянці лівого ока, крововилив під кон"юктиву лівого очного яблука.

Унаслідок черепно-мозкової травми у ОСОБА_2 виникло психічне захворювання у вигляді розладів психіки та поведінки, зумовлених органічним ураженням головного мозку травматичного ґенезу з періодичними психічними розладами, емоційною нестійкістю та рідкими великими судомними нападами, що за критерієм розладу здоров’я є тяжким тілесним ушкодженням.

За змістом касаційної скарги засуджений посилається на неправильну кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 101 КК України 1960 року з огляду на неналежне дослідження судом питання щодо обґрунтованості висновків судово-медичних та судово-психіатричних експертиз, якими встановлено наявність у потерпілого психічних розладів, які перебувають у причинному зв’язку з отриманою ним травмою 12 травня 1999 року. Указує на безпідставність задоволення цивільного позову ОСОБА_2 в частині стягнення моральної шкоди. Просить судові рішення скасувати й справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який вважав судові рішення законними та обґрунтованими, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги засудженого, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він ударив ОСОБА_2 в обличчя, спричинивши йому тілесні ушкодження, зокрема, черепно-мозкову травму – струс головного мозку, що в подальшому потягло розвиток психічного захворювання у потерпілого, яке згідно з висновком судово-медичної експертизи є тяжким тілесним ушкодженням. З огляду на наслідки в результаті завданих ОСОБА_2. тілесних ушкоджень дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 101 КК України 1960 року.

Разом із тим, суб’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 101 КК України 1960 року, характеризується умисною формою вини.

Зазначене свідчить, що, спричиняючи тяжкі тілесні ушкодження, особа усвідомлює, що спричиняє саме такого ступеня ушкодження, передбачає такі наслідки своїх дій й бажає їх настання або ж, хоча й не бажає, проте свідомо припускає, що в результаті її дій настануть наслідки у вигляді тяжких тілесних ушкоджень.

Як стверджував ОСОБА_1. в неодноразових судових засіданнях, він не мав умислу на спричинення ОСОБА_2. тяжких тілесних ушкоджень. Визнав винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 102 КК України 1960 року, оскільки наслідки у вигляді переломів виличної кістки, верхньо – щелепних кісток зліва, які формують зовнішню стінку носової порожнини, є середньої тяжкості тілесними ушкодженнями. При цьому ОСОБА_1. оспорював висновки судово – психіатричних та судово – медичних експертиз щодо наявності у ОСОБА_2 душевного захворювання та причинного зв’язку між спричиненою травмою голови та психічним захворюванням потерпілого.

За змістом ст. 64 КПК України при розгляді кримінальної справи у суді підлягають доказуванню, зокрема, подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), винність особи у вчиненні злочину і його мотиви.

Відповідно до ст. 334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини й мотивів злочину.

Виходячи з цих вимог закону, суд повинен був належним чином дослідити спрямованість умислу ОСОБА_1 при завданні удару ОСОБА_2. і мотивувати свої висновки щодо кваліфікації діяння саме за ч. 1 ст. 101 КК України 1960 року

Однак, як убачається з протоколу судового засідання, суд усупереч наведеним нормам закону не досліджував питання спрямованості умислу ОСОБА_1, а тому у вироку не навів доказів, які б свідчили про те, що, завдаючи удар ОСОБА_2. в обличчя, ОСОБА_1. передбачав, бажав або свідомо допускав спричинення йому саме тяжких тілесних ушкоджень у вигляді психічної хвороби і не спростував твердження підсудного про відсутність причинного зв’язку між спричиненою ним потерпілому травмою та наслідками у вигляді психічного захворювання.

Розглядаючи апеляцію засудженого ОСОБА_1, апеляційний суд не звернув увагу на вказані порушення й не дотримав вимог ст. 377 КПК України.

Так, не погоджуючись із вироком суду, засуджений ОСОБА_1. в апеляції порушував питання про суворість призначеного йому покарання й при цьому також указував на неповноту судового слідства щодо перевірки наявності органічних уражень головного мозку у потерпілого ОСОБА_2

Проте, як видно з ухвали, суд апеляційної інстанції спростував доводи апеляції щодо суворості призначеного засудженому покарання, не перевіривши та не давши оцінки іншим доводам апеляції ОСОБА_1

З огляду на таке, судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого слід урахувати наведене в даній ухвалі та інші доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого, зокрема, щодо цивільного позову потерпілого, та прийняти рішення, яке б відповідало вимогам закону.

На підставі наведеного й, керуючись статтями 395 і 396 КПК України, колегія суддів,

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду м. Вінниці від 18 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 27 листопада 2008 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі.