21-2953а15 Про скасування вимоги, щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області (далі - ОДПІ) про скасування вимоги,

У червні 2014 року ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОДПІ, у якому просила: визнати незаконними дії відповідача щодо нарахування їй єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; скасувати вимогу ОДПІ від 22 травня 2014 року № Ф-55-У про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 1966 грн 62 коп.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI (2464-17) ) ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 2 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року, позовні вимоги задовольнив: визнав незаконними дії ОДПІ щодо нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; скасував спірну вимогу відповідача.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 серпня 2015 року, погодившись із судами попередніх інстанцій, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОДПІ відмовив.

Суди попередніх інстанцій, з якими погодився суд касаційної інстанції, виходили з того, що особи, які є пенсіонерами за віком та отримують пенсію по втраті годувальника, не є платниками єдиного внеску за себе згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI, оскільки згадана норма не пов'язується з виплатою конкретного виду пенсії, як-то пенсії за віком чи пенсії по втраті годувальника.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОДПІ з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 серпня 2015 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На обґрунтування заяви надала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2014 року та 21 квітня 2015 року (№№ К/800/23830/14, К/800/17755/15 відповідно), які, на думку ОДПІ, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального та процесуального права.

В ухвалі від 16 грудня 2014 року (№ К/800/23830/14) Вищий адміністративний суд України погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що передбачені частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI пільги щодо сплати єдиного внеску не поширюються на ФОП, які отримують пенсію по втраті годувальника.

Також на підтвердження наведених у заяві доводів додала копію постанови Верховного Суду України від 21 квітня 2015 року (справа № 21-90а15), висновку якої щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, на думку заявника, не відповідає ухвала Вищого адміністративного суду України від 27 серпня 2015 року, про перегляд якої подано заяву.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вже вирішувала питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права у спорах цієї ж категорії. Так, у постанові, на яку посилається у своїй заяві ОДПІ, а також у постанові від 26 травня 2015 року (справа № 21-228а15) міститься правовий висновок, відповідно до якого положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI не поширюються на осіб, які отримують пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що по досягненню позивачем у лютому 1998 року 45-річного віку їй призначено пенсію за віком. У подальшому ОСОБА_1 скористалась своїм правом, наданим Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) : їй призначено пенсію за її вибором - по втраті годувальника, яку вона і отримувала протягом періоду часу, за який їй нараховано борг зі сплати єдиного внеску.

Отже, Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 серпня 2015 року, погодившись з постановою Донецького окружного адміністративного суду від 2 липня 2014 року та ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року, якими задоволено позовні вимоги, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

До того ж таке рішення суду касаційної інстанції не відповідає висновку, викладеному у вказаних вище постановах Верховного Суду України, щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 237 цього Кодексу (2747-15) .

За правилом підпункту "а" пункту 2 частини другої статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу (2747-15) , суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення.

За таких обставин порушення судом касаційної інстанції норми матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та прийняття нової постанови - про відмову у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Заяву Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 липня 2014 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 серпня 2015 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.