5-821км08 Про перевищення службових повноважень - Текст документа

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 27 березня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь в апеляційному розгляді справи на вирок Ленінського районного суду м. Севастополя від 4 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 5 червня 2007 року.

Вироком суду

IНФОРМАЦIЯ_1 народження,

не судимого,

засуджено за ч.1 ст. 365 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських функцій, строком на 1 рік, а на підставі ст. 75 КК України (2341-14) звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

Ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 5 червня 2007 року вирок змінено: на підставі ст. 49 КК України (2341-14) ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Як визнав суд, ОСОБА_1, будучи службовою особою та обіймаючи посаду заступника начальника відділу містобудування, архітектури і житлово-комунального господарства - головного архітектора Ленінської райдержадміністрації м. Севастополя, в обов'язки якого входило погодження проектної документації на розміщення малих архітектурних форм, об'єктів торгівлі та побутового обслуговування, 26 лютого 2002 року, виходячи за межі наданих йому повноважень вимагав від ОСОБА_2 500 доларів США за допомогу у підготовці документів на розміщення об'єкта торгівлі.

28 лютого 2002 року, в приміщенні Ленінської районної державної адміністрації м. Севастополя ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 200 доларів США, спричинивши тим самим своїми діями істотну шкоду державним інтересам.

У касаційному поданні прокурор посилається на неправильне застосування судом кримінального закону, що призвело до неправильної кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 365 КК України (2341-14) . Зазначає, що органами досудового слідства було доведено винуватість ОСОБА_3у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України (2341-14) , а саме у тому, що він будучи службовою особою, за погодження документації на розміщення малої архітектурної форми вимагав і отримав хабар від ОСОБА_2, на що вказують докази, які є в матеріалах справи. Зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив без належної уваги доводи апеляції прокурора про неправильну кваліфікацію дій засудженого судом першої інстанції, залишивши без зміни вирок. Просить скасувати вирок суду та ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримку касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, будучи службовою особою, за погодження проектної документації на розміщення і будівництво павільйону з навісом на зупинці в м. Севастополі, а також у сприянні ОСОБА_2 в погодженні цієї документації в інших державних органах власті, отримав від ОСОБА_2 хабар у розмірі 200 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 1064 грн.30 коп.

Суд, дослідивши обставини справи, дійшов висновку, що органами досудового слідства не доведено вини ОСОБА_1а у вчиненні інкримінованого йому злочину та кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 365 КК України (2341-14) , визнавши, що ОСОБА_1 перевищив свої службові повноваження.

Проте, такі висновки суду є передчасними і вони не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. №5 "Про судову практику у справах про хабарництво" (v0005700-02) відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.

Як убачається з матеріалів справи, приводом до звернення ОСОБА_2 до ОСОБА_1а - заступника начальника відділу містобудування та архітектури, послужило бажання ОСОБА_2, як підприємця, побудувати на транспортній зупинці малу архітектурну форму.

Згідно до Регламенту порядку розгляду клопотань про надання земельних ділянок і оформлення права землекористування(а.с. 53-59), аналіз і підготовку висновку про можливість розміщення об'єкту будівництва, у тому числі малих архітектурних форм покладено на управління містобудування та архітектури, службовою особою якого був ОСОБА_1, відповідно до посадової інструкції якого входило погодження проектної документації на розміщення малих архітектурних форм, а також забезпечення взаємодії з іншими підрозділами районної держадміністрації(а.с.45-51).

На досудовому слідстві та в суді ОСОБА_1 не заперечував факту звернення до нього ОСОБА_2, як і не заперечував він отримання він останнього грошових коштів, у зв'язку із своїм службовим становищем, а не як фізична особа.

Однак, судом не дано належної оцінки вказаним доказам у справі, як і залишено поза увагою те, що ОСОБА_1 не заперечував того, що він обіцяв допомогти ОСОБА_2 в вирішенні його питання щодо розміщення павільйону, зробив відповідний запис на акті вибору земельної ділянки місцеположення об'єкту(а.с 14), помітивши на плані місце де буде розташовано об'єкт. Не оспорював ОСОБА_1 і того, що отримав від ОСОБА_2 гроші у зв'язку із своїм службовим становищем.

Також, суд не дав оцінки даним, що містяться в листі заступника голови Ленінської райдержадміністрації району(а.с. 167), зі змісту якого видно, що в обов'язки головного архітектора району входить виїзд на вказану заявником земельну ділянку, що було фактично зроблено ОСОБА_1им, про що він не заперечував в судовому засіданні, обгрунтовуючи цю дію простою допомогою.

Крім того, ОСОБА_1 у своїх показаннях, оцінюючи свої дії, вважав правомірним надання ним платних послуг, однак судом не з'ясовано чи міг він як службова особа управління містобудування та архітектури вчиняти такі дії на платній основі, і чи передбачено це Регламентом або Положенням про управління.

Наведене свідчить, що судом порушено вимоги ст. 323 КПК України (1001-05) щодо постановляння вироку на підставі всебічності, повноти і об'єктивності розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, а висновки суду, викладені вироку, не відповідають фактичним обставинам справи, вирок щодо ОСОБА_1а не може вважатися законним і обгрунтованим, тому він підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно проаналізувати всі зібрані у справі докази, дати їм оцінку в сукупності та, в залежності від встановленого, прийняти відповідне рішення.

Оскільки апеляційний суд, перевіряючи законність прийнятого судом першої інстанції рішення, на допущені порушення уваги не звернув, ухвала апеляційного суду також підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а :

касаційне подання прокурора задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду м. Севастополя від 4 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 5 червня 2007 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.