5-1201км08 Про вчинення умисного вбивства - Текст документа

розглянула в судовому засіданні у місті Києві 25 березня 2008 року кримінальну справу за касаційними скаргами захисників-адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_3 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 30 грудня 2005 року та на ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2006 року.

Вказаним вироком засуджений

ОСОБА_3, IНФОРМАЦIЯ_1, громадянин України, раніше не судимий,

за ч. 1 ст. 115 КК України (2341-14) до позбавлення волі строком на 11 років.

Вироком задоволено цивільний позов і постановлено стягнути з ОСОБА_3 105370 грн. на користь потерпілого ОСОБА_4.

ОСОБА_3 визнаний винним і засуджений за те, що 10 липня 2005 року близько 22 год. у районі пішохідного переходу біля будинку № 4 по вул. Васильківській у м. Києві здійснив постріли з невстановленого слідством револьвера у ОСОБА_5, чим спричинив останньому поранення, від яких той IНФОРМАЦIЯ_2 помер у лікарні.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї захисник ОСОБА_1 просить скасувати постановлені судові рішення та закрити справу, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та на неповноту і однобічність судового слідства. Як вказує захисник, у ОСОБА_3 був відсутній умисел на вбивство ОСОБА_5, оскільки він діяв у межах необхідної оборони, реагуючи на те, що потерпілий наносив батькові-інвалідові удари в голову. Крім того, захисник вказує, що револьвер, з якого стріляв ОСОБА_3, не призначений для ураження людини, і ОСОБА_3 до того ж стріляв у ОСОБА_5 з відстані 2 метри.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї захисник ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та закрити справу, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, оскільки ОСОБА_3 діяв у межах, передбачених ст. 36 КК України (2341-14) , а револьвер, з якого він стріляв, не є вогнепальною зброєю.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_3 просить скасувати постановлені судові рішення, наводячи доводи, аналогічні доводам захисників, та посилаючись на те, що він не заподіював вогнепального поранення потерпілому, оскільки постріл здійснював не з вогнепальної зброї.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційних скаргах захисника та засудженого доводи, колегія суддів вважає, що скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

ОСОБА_3 визнав, що здійснив у ОСОБА_5 більше двох пострілів, причому останні в область плечей і голови потерпілого, у зв'язку з тим, що потерпілий наносив удари його батькові-інваліду, але йому особисто ОСОБА_5 ніяких погроз не висловлював та тілесних ушкоджень не спричинював. Після події він і батько з місця пригоди від'їхали, у гаражі він змінив одяг, а револьвер віддав батькові.

Ці показання ОСОБА_3 також підтверджуються його батьком, свідком ОСОБА_6, який показав, що ОСОБА_5 став чіплятися до нього як до водія автомобіля, наносив йому удари. Захищаючи його, син здійснив кілька пострілів з револьвера у ОСОБА_5

Винність ОСОБА_3, у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_5 підтверджується показаннями свідка ОСОБА_7, яка пояснила, що після того, як почула звук від різко гальмуючого автомобіля та гучний чоловічий голос, вона виглянула у віконце з приміщення кіоску, де перебувала, і побачила, як пішохід (ОСОБА_5), що рухався по пішохідному переходу, обурюючись, вдарив по даху автомобіля, і хтось - або водій, або пасажир автомобіля, - вийшовши з нього, вистрілив у пішохода. Потім, коли пішохід рушив у бік тротуару, вона почула наступний постріл, від якого пішохід впав на землю.

Такі ж показання дав свідок ОСОБА_8, вказавши при цьому, що пішохід ударив не по даху автомобіля, а водію в обличчя, і загалом він чув чотири постріли, які здійснив пасажир автомобіля.

Винність ОСОБА_3 у спричиненні смерті ОСОБА_5 також підтверджується висновком судово-медичної експертизи від 15 жовтня 2005 року, згідно з яким ОСОБА_5 були спричинені три рани, одна з яких у лобній області зліва має ознаки тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя. Причиною смерті ОСОБА_5 стало одиночне вогнепальне кульове поранення голови з ушкодженням лобної кістки, крововиливом під оболонки, в шлуночки і тканини мозку, які обумовили розвиток набрякання головного мозку (т.1, а.с. 159-174).

Згідно з висновком судово-криміналістичної експертизи від 30 вересня 2005 року на футболці потерпілого ОСОБА_5 в області лівого рукава знайдено чотири, а в області спини зліва одне наскрізні вогнепальні вхідні кульові пошкодження. В області пошкоджень на футболці виявлена металізація сполуками свинцю (т.1, а.с. 187-196).

Посилання скаржників на те, що ОСОБА_3 перебував у стані необхідної оборони, спростовуються наведеними доказами, а також тим, що згідно зі ст. 36 КК України (2341-14) необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Однак, згідно з матеріалами справи, ОСОБА_3 здійснив не один постріл у бік ОСОБА_5, а щонайменше чотири, причому після перших двох пострілів, здійснених у спину ОСОБА_5, останній почав відходити від ОСОБА_3 та його батька, покидаючи місце події, але внаслідок погроз, що вони продовжували висловлювати, повернувся. I після цього ОСОБА_3 знову двічі вистрілив у потерпілого, потрапивши йому у голову. Характер та локалізація пострілів свідчать про те, що вони були здійснені у життєво важливі органи.

Отже, ОСОБА_9 та ОСОБА_6після здійснення останнім двох пострілів у спину ОСОБА_5 продовжили конфлікт, чим вимусили потерпілого повернутися. Особа не може бути визнана такою, що перебуває у стані необхідної оборони, якщо вона викликала напад цілеспрямовано, щоб використати його як привід для вчинення протиправних дій.

Аналіз приведених даних, взятих у їх сукупності, дав підстави суду дійти правильного висновку щодо винності ОСОБА_3 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_5 і правильно кваліфікувати його дії за ч. 1 ст. 115 КК України (2341-14) .

При обранні міри покарання ОСОБА_3 суд урахував положення ст. 65 КК України (2341-14) та призначив покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення.