Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Кармазіна Ю.М.,

суддів

Кліменко М.Р. і Таран Т.С.

за участю прокурора

Колесниченка О.В.

розглянула в судовому засіданні в м.Києві 18 березня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 5 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 13 лютого 2007 року щодо ОСОБА_1

Цим вироком

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1народження, уродженець та житель м.Луцька, такий, що судимості не має,

засуджений за ч.2 ст.191 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати адміністративно-господарські посади строком на 2 роки; за ст.388 КК України (2341-14) на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів йому визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати адміністративно-господарські посади строком на 2 роки.

На підставі ст.ст.75,76 КК України (2341-14) ОСОБА_1 звільнений від відбування основного покарання з випробуванням упродовж дворічного іспитового строку з покладенням обов'язків - не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи, навчання; періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 13 лютого 2007 року вирок щодо ОСОБА_1 в частині засудження за ст.388 КК України (2341-14) скасований і провадження по справі закрите за відсутністю в його діях складу злочину, виключено з вироку суду рішення про засудження ОСОБА_1 за сукупністю злочинів на підставі ч.1 ст.70 КК України (2341-14) . Він вважається засудженим за ч.1 ст.191 КК України (2341-14) до призначеного судом покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати адміністративно-господарські посади строком на 2 роки із застосуванням до основного покарання ст.75, ст.76 КК України (2341-14) .

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він будучи комерційним директором ВАТ "Луцький АРЗ" у період з 31 серпня 2004 року по кінець 2004 року шляхом зловживання службовим становищем розтратив описане та передане йому на зберігання до вирішення кримінальної справи майно, що належить потерпілому ОСОБА_3 - металоконструкції в кількості 64 штуки вартістю 10 978 грн.31 коп.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2 посилається на те, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину не доведено, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судами першої та апеляційної інстанцій допущено істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону і з цих підстав просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а провадження у справі закрити.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який просив залишити скаргу захисника без задоволення, захисника ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_1, які підтримали касаційну скаргу і просили про скасування постановлених щодо нього судових рішень з закриттям провадження по справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст.377 КПК України (1001-05) в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляції без задоволення - підстави, через які апеляцію визнано необгрунтованою.

Цих вимог закону Апеляційний суд Волинської області під час розгляду справи щодо ОСОБА_1 не дотримав.

Так, в апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_1, порушував питання про скасування вироку щодо нього та посилався на те, що засуджений безпідставно, вирок суду не відповідає фактичним обставинам справи, суд не взяв до уваги його показання, які доводять його невинуватість. Його захисник ОСОБА_2 в апеляції також зазначав, що вина ОСОБА_1 у вчинених злочинах не доведена, а обвинувачення побудоване на припущеннях, що суд безпідставно не взяв до уваги докази, які доводять невинуватість його підзахисного, вирок побудований на показаннях потерпілого, який фактично потерпілим не був визнаний, його показання також є суперечливими і непослідовними, по справі допущені грубі порушення норм кримінально-процесуального законодавства.

Апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляцію засудженого і його захисника, всупереч вимогам ст.377 КПК України (1001-05) не навів у своїй ухвалі відповідних мотивів такого рішення, лише зазначив, що винуватість ОСОБА_1 доведено і послався на ті ж докази, що й суд першої інстанції, достовірність яких було оскаржено в апеляціях. Доводи апеляцій засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 залишились поза увагою апеляційного суду, мотивів безпідставності чи необгрунтованості цих доводів в ухвалі не наведено.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвалу Апеляційного суду щодо ОСОБА_1 слід скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно розглянути справу відповідно до вимог закону та ухвалити законне і обгрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст.394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 13 лютого 2007 року щодо ОСОБА_1скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд у той же апеляційний суд в іншому складі суддів.