Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

головуючого-судді

Міщенка С.М.

суддів

Вус С.М., Глоса Л.Ф.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 18 березня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою цивільного позивача ОСОБА_2 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 10 травня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2007 року.

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 10 травня 2007 року

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі статей 75 і 76 КК України (2341-14) ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього відповідні обов'язки.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_4, 1999 року народження до її повноліття щомісячно по 558 грн., починаючи з 12 квітня 2007 року до 13 січня 2017 року, а також на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди по 100 000 грн. кожному.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2007 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що 5 грудня 2006 року, приблизно о 21 год., керуючи автомобілем "Мерседес 230 Е" та рухаючись по просп. Добровольського в м. Одесі, наближаючись на до нерегульованого позначеного дорожніми знаками і дорожньою розміткою пішохідному переходу, порушив вимоги п.п. 12.1, 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху і вчинив наїзд на ОСОБА_5, внаслідок чого потерпіла в лікарні померла.

У касаційній скарзі цивільний позивач ОСОБА_2 просить судові рішення щодо ОСОБА_1 змінити, призначити покарання в межах санкції ст. 286 КК України (2341-14) , пов'язане з позбавленням волі, з посиланням на те, що суди дійшли безпідставного висновку про звільнення засудженого з випробуванням на підставі ст. 75 КК України (2341-14) .

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга цивільного позивача задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як видно із матеріалів справи, висновки суду про винність засудженого ОСОБА_1 в порушенні правил безпеки руху, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_5, грунтуються на зібраних органами досудового слідства та досліджених у судовому засіданні доказах, яким у вироку дано всебічну, повну та об'єктивну оцінку.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, злочинні дії засудженого ОСОБА_1 судом вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України (2341-14) .

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 384 КПК України (1001-05) , касаційні скарги на судові рішення, зазначені в ч. 2 ст. 383 КПК України (1001-05) , цивільний позивач та його представник мають право подавати лише у частині, що стосується вирішення цивільного позову.

Як видно із протоколу судового засідання, ОСОБА_2 визнано у справі цивільним позивачем. Проте у своїй касаційній скарзі він як цивільний позивач ставить питання про зміну судових рішень в частині призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання, а фактично про скасування цих рішень за м'якістю призначеного засудженому покарання. Таких повноважень цивільний позивач за законом немає. Тому касаційна скарга цивільного позивача ОСОБА_2 скарга задоволенню не підлягає.

Визначаючи розмір заподіяної моральної шкоди на користь потерпілих та цивільного позивача, суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості. Також суд врахував обставини та наслідки вчиненого засудженим злочину, а також характер і обсяг страждань, що зазнали потерпілі та позивач. Законність та обгрунтованість судового рішення в цій частині цивільним позивачем не оскаржено.

На підставі наведеного, керуючись ст. 394 КПК України (1001-05) , колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

у задоволенні касаційної скарги цивільного позивача ОСОБА_2 відмовити.