Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 13 березня 2008 року кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за касаційними скаргами останнього, його захисників-адвокатів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, касаційним поданням заступника прокурора АР Крим на судові рішення у даній справі.

Вироком Сімферопольського районного суду АР Крим від 6 квітня 2007 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше судимого 7 квітня 2003 року

за ч.2 ст. 307 КК України на 5 років позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку 3 роки,

засуджено:

- за ч.2 ст. 121 КК України на 8 років позбавлення волі;

- за ч.4 ст. 187 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а на підставі ст. 70 КК України остаточно визначено покарання за сукупністю злочинів 11 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_1 до покарання призначеного за даним вироком частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком та остаточно визначеного 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_4 5 330 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 20 000 грн.-моральної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, в ніч на 9 вересня 2003 року, за попередньою змовою з невстановленою досудовим слідством особою, перебуваючи біля будинку №15 по вул. Морській у п.Миколаївка Сімферопольського району АР Крим, завдаючи чисельні удари ногами та руками по різним частинам тіла та у голову ОСОБА_5, заволодів ювелірними виробами останнього на загальну суму 5330 грн. В результаті розбійного нападу потерпілому ОСОБА_5 спричиненні тяжкі тілесні ушкодження від який він помер.

Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 26 червня 2007 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 зазначає про те, що у матеріалах справи відсутні докази його винності в інкримінованих злочинах, а висновки суду грунтуються лише на припущеннях. Стверджує, що не був присутній під час нападу на потерпілого ОСОБА_5 та не завдавав йому тілесних ушкоджень, а особа, яка вчинила цей злочин, вийшла за межі попередньої домовленості. З урахуванням наведених доводів, просить його дії перекваліфікувати з ч.4 ст.187 на ч.2 ст. 186 КК України, а судові рішення в частині засудження за ч.2 ст. 121 КК України скасувати та призначити відповідне покарання. Вказує також на те, що його видано Генеральною прокуратурою РФ для притягнення до кримінальної відповідальності лише за ч.2 ст. 121 КК України.

У касаційних скаргах захисники засудженого ОСОБА_1-адвокати ОСОБА_2 та ОСОБА_3, по суті, наводять ті ж доводи та порушують питання аналогічного змісту.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про зміну судових рішень щодо ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування кримінального закону. Вказує на те, що ОСОБА_1 безпідставно засуджено за злочин, передбачений ч.4 ст. 187 КК України та призначено покарання на підставі ст.ст. 70, 71 КК України, оскільки на адресу Генеральної прокуратури РФ було направлено доручення про його видачу лише для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримання касаційного подання і відповідно вважав такими, що підлягають до часткового задоволення касаційні скарги, обговоривши доводи касаційних скарг та касаційне подання, колегія суддів вважає, що подання прокурора слід задовольнити, а касаційні скарги-задовольнити частково.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину щодо потерпілого ОСОБА_5 та кваліфікацію його дій за ч.2 ст. 121 КК України відповідають фактичним обставинам справи, які встановлені з урахуванням як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів, що мали бути взяті до уваги при з'ясуванні дійсних обставин події та грунтуються на зібраних у справі доказах. Зокрема, вони підтверджуються показаннями ОСОБА_1 в стадії досудового слідства про те, що саме ним був розроблений план заволодіння майном потерпілого ОСОБА_5; показаннями ряду вказаних у вироку свідків; показаннями експерта Андросова В.І.; даними ряду протоколів слідчих дій та висновком судово-медичної експертизи.

Таким чином, вказані докази свідчать про те, що саме ОСОБА_1, за попередньою змовою з невстановленою досудовим слідством особою заподіяв ОСОБА_5 тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть останнього.

Суд як першої так і апеляційної інстанції ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах засудженого та його захисників, про те, що ОСОБА_1 не причетний до інкримінованих йому злочинів, а вказані злочини щодо потерпілого ОСОБА_5 вчинив його спільник, який вийшов за межі попередньої домовленості. Викладені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів безпідставними, такими, що не відповідають матеріалам справи, колегія суддів знаходить обгрунтованими.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, і застосовуються у порядку, передбаченому Законом України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 (1906-15) року.

Статтею 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року, ратифікованої Верховною Радою України згідно із Законом України від 16 січня 1998 року №43/98 ВР, передбачено, що видана особа не може переслідуватися, засуджуватися або затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.

Зі справи видно, що місцевий суд оголосив в розшук ОСОБА_1, який був затриманий на території Російської Федерації 9 червня 2004 року.

Міністерство юстиції України звернулось до Генеральної прокуратури Російської Федерації з клопотанням про видачу правоохоронним органам України ОСОБА_1 для його притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України.

Генеральна прокуратура Російської Федерації, розглянувши вказане клопотання, прийняла рішення про видачу ОСОБА_1 для притягнення його до кримінальної відповідальності за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого.

Однак, даним вироком ОСОБА_1, крім визнання його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, засуджено ще й за ч.4 ст. 187 КК України, а на підставі ст.ст. 70, 71 КК України йому визначено покарання за сукупністю злочинів і вироків, на що згоди запитуваної сторони не було. Тобто суд порушив вимоги Конвенції та вийшов за межі домовленості між Російською Федерацією та Україною.

Отже, судові рішення щодо ОСОБА_1 у зв`язку з неправильним застосуванням кримінального закону та порушенням норм міжнародного законодавства підлягають скасуванню в частині його засудження за ч.4 ст. 187 КК України, а також зміні-виключенню з них рішення про призначення покарання на підставі ст.ст. 70, 71 КК України.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів,-

касаційні скарги засудженого ОСОБА_1, захисників останнього-адвокатів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частково задовольнити, а касаційне подання заступника прокурора АР Крим задовольнити.

Вирок Сімферопольського районного суду АР Крим від 6 квітня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду АР Крим від 26 червня 2007 року щодо ОСОБА_1 змінити. Скасувати ці судові рішення в частині його засудження за ч.4 ст. 187 КК України та виключити з них рішення про призначення покарання на підставі ст.ст. 70, 71 КК України. Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч.2 ст. 121 КК України на 8 років позбавлення волі.