У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Синявського О.Г.,
суддів
Пекного С.Д. і Школярова В.Ф.,
за участю прокурора
Вергізової Л.А.,
захисника
ОСОБА_1.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 11 березня 2008
року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника
прокурора Харківської області на ухвалу Апеляційного суду
Харківської області від 14 вересня 2006 року щодо ОСОБА_2.,
в с т а н о в и л а :
вироком Московського районного суду м. Харкова від 07 вересня
2005 року
ОСОБА_2,
IНФОРМАЦIЯ_1
раніше не судима,
засуджена за ч.1 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 7 років
позбавлення волі.
Вказаним вироком засуджено ОСОБА_3. та ОСОБА_4. за ч.1 ст.
122 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, судові рішення щодо яких у касаційному
порядку не оскаржені.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 вересня
2006 року вирок у частині призначеного ОСОБА_2. покарання змінено
і призначено їй за ч.1 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
покарання із
застосуванням ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
в виді позбавлення
волі на строк 5 років.
У решті зазначений вирок залишено без зміни.
За вироком ОСОБА_2. визнано винною в тому, що вона 20 квітня
2002 року приблизно о 23 год. під час вживання спиртних напоїв з
ОСОБА_3., ОСОБА_4. та іншими особами на подвір'ї будинку АДРЕСА_1,
виявивши під столом ОСОБА_5., на грунті особистих неприязних
стосунків з метою умисного вбивства потерпілого завдала йому
пляшкою чотири удари по голові від чого ОСОБА_5. впав на землю.
Після цього, продовжуючи свій злочинний намір направлений на
позбавлення життя ОСОБА_5., ОСОБА_2. поклала частину дошки на ліву
скроневу ділянку голови потерпілого, а іншу на землю і двома
ногами тричі пригнула на дошку. Від отриманих тілесних ушкоджень
потерпілий помер на місці події.
У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи правильності
кваліфікації дій ОСОБА_2., порушує питання про скасування ухвали
щодо неї та направлення справи на новий апеляційний розгляд у
зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину
та даним про особу ОСОБА_2. Зокрема, вважає, що призначене їй
покарання із застосуванням ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
враховуючи особу винної, є надто м'яким, оскільки вона вчинила
особливо тяжкий злочин, у стані алкогольного сп'яніння, своєї вини
у вчиненні злочину не визнала, обставин які б пом'якшували
покарання засудженої в справі не встановлено.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку
прокурора, який підтримав касаційне подання і просив його
задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені
в поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно не підлягає
задоволенню з таких підстав.
Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_2. у вчиненні
зазначеного у вироку злочину, відповідає фактичним обставинам
справи, підтверджується зібраними в справі та перевіреними в
судовому засіданні доказами і є обгрунтованими.
Дії засудженої правильно кваліфіковані за ч.1 ст. 115 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
, що не оспорюється в касаційному поданні.
Не допустив суд порушень закону і при призначенні покарання
ОСОБА_2.
Відповідно до вимог п.п. 8,9 Постанови Пленуму Верховного
Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року ( v0007700-03 ) (v0007700-03)
(із
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду №
18 від 10 грудня 2004 року ( v0018700-04 ) (v0018700-04)
) "Про практику
призначення судами кримінального покарання" призначення основного
покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за
даний злочин, (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності
декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та
істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням
особи винного. У кожному такому випадку суд зобов'язаний у
мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи
або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно
знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на
пом'якшення покарання. При цьому необхідно враховувати не тільки
мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її
роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення
злочинних дій тощо.
Апеляційний суд, розглянувши кримінальну справу щодо ОСОБА_2.
за її апеляцією, в якій порушувалось питання про пом'якшення
покарання, належним чином вмотивував прийняте рішення щодо міри
покарання засудженій за ч.1 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
зазначивши в ухвалі пом'якшуючі відповідальність обставини та дані
про особу винної, які давали підстави для призначення покарання із
застосуванням положень ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Зокрема судом враховано, те, що ОСОБА_2. щиро розкаялася у
вчиненому, активно сприяла розкриттю злочину, вчинила злочин у
неповнолітньому віці.
Крім того, відповідно до вимог п. 2 вказаної Постанови
Пленуму при призначенні покарання неповнолітньому підсудному, крім
обставин, передбачених у статтях 65-67 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
необхідно брати до уваги умови життя й виховання неповнолітнього,
вплив на нього дорослих, рівень розвитку та інші особливості його
особи.
Місцевий суд призначаючи покарання ОСОБА_2., яка вчинила
злочин у неповнолітньому віці, не врахував того, що вона фактично
проживала поза родиною та мала недоліки у вихованні, а тому
апеляційний суд обгрунтовано послався в ухвалі на вказану
обставину, як пом'якшуючу відповідальність ОСОБА_2.
Крім того, відповідно до ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
законодавець надав можливість суду застосовувати даний закон і при
засудженні осіб за особливо тяжкі злочини.
За таких обставин наведені в касаційному поданні доводи про
те, що суд неправильно застосував вказаний закон, не є
обгрунтованими.
Отже, суд при застосуванні ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
до
засудженої ОСОБА_2., не порушив загальних засад призначення
покарання, передбачених у розділі XI Кримінального кодексу України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
Апеляційний розгляд справи проведений у відповідності з
вимогами КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
Таким чином, передбачених ст. 398 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
підстав для скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_2. не
вбачається в матеріалах справи.
Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст. 394-396 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
відмовити в задоволенні касаційного подання першого
заступника прокурора Харківської області на ухвалу Апеляційного
суду Харківської області від 14 вересня 2006 року щодо ОСОБА_2.
с у д д і :
Синявський О.Г. Пекний С.Д. Школяров В.Ф.