Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

потерпілого ОСОБА_1.,

представника потерпілого ОСОБА_2.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 11 березня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1. на судові рішення щодо ОСОБА_3. таОСОБА_4,

вироком Печерського районного суду м. Києва від 12 січня 2006 року засуджено :

ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

раніше не судимого,

за ч.4 ст. 187 КК України на п'ять років позбавлення волі без конфіскації майна із застосуванням ст. 69 КК України ;

- ч.2 ст. 345 КК України на два роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_3. визначено остаточно покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк п'ять років без конфіскації майна.

ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження,

раніше не судимого,

за ч.2 ст. 187 КК України на чотири роки позбавлення волі без конфіскації майна із застосуванням ст. 69 КК України.

В справі вирішено цивільні позови та питання судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 червня 2006 року зазначений вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_3. таОСОБА_4. визнано винними в розбійному нападі, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_3. ще й поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень та умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.

Як визнав суд, 07 травня 2004 року, приблизно о 21 год. 20 хв. ОСОБА_3 і ОСОБА_4на вул. Шота Руставелі в м. Києві, за попередньою змовою між собою, діючи відповідно до заздалегідь розробленого плану щодо розбійного нападу на ОСОБА_1., і маючи при собі ніж, два мотки липкої стрічки та гумову палицю, яку вони обмотали швидкозшивачами та поклали до поліетиленового пакету, імітувавши в такий спосіб вогнепальну зброю, одночасно сіли в автомобіль ОСОБА_1., де ОСОБА_3 почав погрожувати потерпілому ножем, а ОСОБА_4 - гумовою палицею, якою імітував наявність у нього вогнепальної зброї, приставивши її до голови потерпілого і утримував його лівою рукою за светр. Коли ОСОБА_1відмовився виконати їх вимогу і від'їхати в безлюдне місце, ОСОБА_3 завдав йому декілька ударів ножем у шию та грудну клітку, після чого потерпілому вдалось вирватись і залишити салон автомобіля. Переслідуючи потерпілого, ОСОБА_3 завдавОСОБА_5. - працівникові правоохоронного органу, який виконував службові обов'язки, два удари ножем у стегно лівої ноги та удар в область п'ятого пальця кисті правої руки, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження.

Наздогнавши ОСОБА_1 і поваливши його на землю, ОСОБА_3 завдав потерпілому ще два удари ножем у черевну порожнину зліва, після чого, разом з ОСОБА_5., побачивши потерпілого ОСОБА_5, який наближався до них з іншим працівником міліції, з місця злочину втекли.

Всього ОСОБА_1. було нанесено не менше 6 ударів, якими йому спричинено тяжкі тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки ліворуч з явищами гемопневмоторакса, два проникаючих поранення черевної порожнини, два непроникаючих поранення грудної клітки ліворуч та праворуч, колото-різаного поранення шиї праворуч.

У касаційній скарзі потерпілийОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність й неповноту досудового слідства та судового розгляду справи, неправильне застосування кримінального закону і м'якість призначеного ОСОБА_3. й ОСОБА_4покарання. Зокрема, стверджує, що в справі не досліджено всіх обставин, які мали істотне значення для прийняття правильного рішення, а вирок суду ґрунтується на суперечливих та неперевірених судом доказах. Вважає, що в справі є достатньо доказів, які підтверджують те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4., крім розбійного нападу, вчинили більш тяжкий злочин - замах на умисне вбивство. Тому дії засуджених тільки за ч.4 ст. 187 КК України кваліфіковано неправильно, а призначене їм покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та даним про особи винних. За змістом

скарги потерпілий просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_3. таОСОБА_4, а справу направити на додаткове розслідування.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який вважав, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення щодо ОСОБА_3. іОСОБА_4 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд; пояснення потерпілого та його захисника, які підтримали касаційну скаргу, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_3. та ОСОБА_4було пред'явлено обвинувачення у вчиненні розбійного нападу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, спрямованого на заволодіння майном у особливо великих розмірах, а ОСОБА_3. ще й поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, тобто злочину, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України.

Крім того, ОСОБА_3. було пред'явлено обвинувачення за ч.2 ст. 345 КК України, як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.

Під час судового розгляду справи прокурор, постановою від 15 липня 2005 року змінив пред'явлене ОСОБА_3. та ОСОБА_4обвинувачення, виключивши кваліфікуючу ознаку ч.4 ст. 187 КК України - вчинення розбійного нападу спрямованого на заволодіння майном потерпілого в особливо великому розмірі, і сформулював нове обвинувачення: ОСОБА_3. за ч.4 ст. 187 та ч.2 ст. 345 КК України, як розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень та умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, а ОСОБА_4за ч.2 ст. 187 КК України, як розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб ( т.3 а.с. 127).

Відповідно до вимог ст. 277 КПК України, прийшовши до переконання, що пред'явлене особі обвинувачення потрібно змінити, прокурор виносить постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення.

Якщо в постанові ставиться питання про застосування кримінального закону, який передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, чи про зменшення обсягу обвинувачення, то суд роз'яснює потерпілому та його представнику їх право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі, а в разі їх відмови, роз'яснює підсудному, що той буде захищатись в судовому засіданні від нового обвинувачення.

Таким чином, за змістом зазначеної статті вбачається, що в разі, коли потерпілий та його представник відмовились підтримувати нове обвинувачення, суд зобов'язаний продовжити розгляд справи в межах раніше пред'явленого обвинувачення.

У цій справі зазначених вимог закону не було виконано.

Так, з огляду на матеріали справи, потерпілий ОСОБА_1 в судовому засіданні відмовився підтримувати нове обвинувачення й наполягав на розгляді справи за раніше пред'явленим ОСОБА_3. та ОСОБА_4обвинуваченням ( т.3 а.с. 131,177 ).

За таких обставин, суд згідно закону був зобов'язаний продовжити розгляд справи у межах раніше пред'явленого обвинувачення, а дійшовши висновку про винуватість засудженихОСОБА_4. у вчиненні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_1. з застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого та з погрозою застосування такого насильства, за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_3. ще й поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, мотивувати це у вироку.

Проте суд думку потерпілого ігнорував і прийняв зміну обвинувачення, не обґрунтувавши у вироку своє рішення.

Апеляційний суд, при розгляді зазначеної справи, вказані порушення закону не виправив.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як встановлено вивченням справи, суд неналежно виконав зазначені вимоги закону.

Так, суд недостатньо врахував ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_3. та ОСОБА_4 злочинів, роль та ступінь участі кожного з них у їх скоєнні. Крім того, розцінюючи щире каяття засуджених обставиною, що пом'якшує покарання, суд не мотивував свої висновки в цій частині.

Разом з тим, згідно з матеріалами кримінальної справи, протоколом судового засідання, ОСОБА_3 і ОСОБА_4. вину не визнавали і спростовували свою винуватість у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

Таким чином, висновки суду стосовно наведеної пом'якшуючої покарання обставини не відповідають фактичним обставинам справи.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд через допущені судом істотні порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, тобто з підстав, передбачених ст. 398 КПК України.

При новому розгляді справи суду необхідно усунути зазначені недоліки, перевірити доводи скарги потерпілого про наявність підстав для кваліфікації дій ОСОБА_3. таОСОБА_4. за статтею Кримінального кодексу (2341-14) , яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин та постановити обґрунтоване рішення з дотриманням усіх вимог і положень кримінально-процесуального та кримінального законів.

Якщо суд під час нового розгляду справи дійде висновку про підтвердження обвинувачення в об'ємі, не менше раніше встановленого судом, - призначене ОСОБА_3. і ОСОБА_4покарання слід вважати надмірно м'яким.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1. задовольнити частково.

Вирок Печерського районного суду м. Києва від 12 січня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05 червня 2006 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати, а справу щодо них направити на новий судовий розгляд цьому ж місцевому суду в іншому складі суддів.