У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого, судді
Редьки А.I.
суддів
Лавренюка М.Ю. і Пошви Б.М.
розглянувши в судовому засіданні 6 березня 2008 року в м.
Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника -
адвоката ОСОБА_2 на вирок Комунарського районного суду м.
Запоріжжя від 22 березня 2007 року, яким засуджено
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1,
немаючого судимості,
за ч. 1 ст. 146 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на два роки
позбавлення волі, за ч. 1 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на вісім
років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю злочинів остаточно йому призначено
дев'ять років шість місяців позбавлення волі.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілих:
ОСОБА_3 25.000 грн., ОСОБА_4 - 22.500 грн., ОСОБА_5 - 22.500 грн.
на відшкодування моральної шкоди,
установила:
Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у тому, що він уночі 7 червня
2005 року на зупинці громадського транспорту "Технікум", що в
районі вул. Парамонова у м. Запоріжжя, із застосуванням фізичного
насильства посадив ОСОБА_6 у багажне відділення автомобіля, відвіз
його в безлюдне місце на територію колишнього ЗДСК в Заводському
районі м. Запоріжжя, де під час сварки з потерпілим з неприязні
вбив його. Спочатку засуджений наніс шість ударів металевим керном
в ділянку грудної клітки ОСОБА_6, після чого пострілом з газового
пістолету гумовою кулею збив потерпілого з ніг, а потім -
знайденим тут же каменем удар по голові, чим смертельно травмував
його.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 червня
2007 року вирок залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_2 просить
змінити вирок і ухвалу. Твердить, що кваліфікація злочинних дій
ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 146 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
є зайвою, оскільки
незаконне позбавлення волі і викрадення потерпілого було пов'язане
з вчиненням іншого більш тяжкого злочину, а отже - його складовою
частиною. Зазначає, що суд її підзахисному призначив надмірно
суворе покарання, не врахувавши при цьому його каяття та сприяння
розкриттю злочину.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи
касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
Винуватість ОСОБА_1 у незаконному позбавленні волі та
викраденні людини, а також в умисному вбивстві за викладених у
вироку обставин матеріалами справи доведена.
Сам засуджений, як видно з протоколів його допитів на
досудовому слідстві і в суді, твердив, що між ним і ОСОБА_6
склалися неприязні стосунки, з метою з'ясування яких він примусово
посадив потерпілого в багажник автомобіля ОСОБА_7, відвіз на
територію колишнього ЗДСК, де в ході конфлікту наніс останньому
серію ударів металевим керном у різні ділянки тіла, переважно - по
голові, пострілом з газового пістолету збив його з ніг, після чого
наніс смертельний удар по голові знайденим тут же каменем. Про це
ж твердив ОСОБА_1 на відтворенні обстановки та обставин події, при
цьому вказав і місце, де приховав труп потерпілого.
За словами свідків - очевидців ОСОБА_7 і ОСОБА_8, тієї ночі
ОСОБА_1, побачивши ОСОБА_6 на зупинці громадського транспорту,
насильно посадив його в багажник автомобіля і повіз з'ясовувати
стосунки. Коли вони слідом за засудженим приїхали на територію
заводу, то виявили потерпілого вже нерухомим.
За таких обставин і враховуючи показання потерпілого Краснюка
С., свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13,
ОСОБА_14, ОСОБА_15, дані, які містяться в протоколі огляду місця
події, вилучення речових доказів, висновках судово-медичної
експертизи, згідно з якими смерть ОСОБА_6 сталася внаслідок травми
голови, що супроводжувалася переломом кісток зводу та основи
черепа, крововиливами під м'які оболонки головного мозку та
ускладнилося набряком речовини головного мозку - суд дійшов
обгрунтованого висновку про те, що засуджений незаконно позбавив
волі потерпілого, викрав його, після чого умисно позбавив життя, і
такі його дії утворюють склади злочинів, передбачених ч. 1 ст. 146
і ч. 1 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Покарання ОСОБА_1 призначено у відповідності з вимогами ст.
65 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
. Воно є необхідним і достатнім для його
виправлення та попередження нових злочинів. Судом були враховані
дані про особу винуватого, те, що він раніше не судимий, позитивно
характеризується, визнав свою вину, сприяв розкриттю злочину,
добровільно частково відшкодував заподіяну шкоду, має на утриманні
неповнолітню дитину, а також стан його здоров'я. З правильністю
такого рішення місцевого суду небезпідставно погодилася апеляційна
інстанція, колегія суддів також не вбачає підстав ставити його під
сумнів.
Досудове слідство, так само як і судовий розгляд справи
проведені з дотриманням вимог КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не має підстав для
призначення справи до касаційного розгляду з обов'язковим
повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
ухвалила:
відмовити захиснику - адвокату ОСОБА_2 у задоволенні
касаційної скарги.
Судді:
Лавренюк М.Ю. Редька А.I. Пошва Б.М.