Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 06 березня2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 31 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 04 вересня 2007 року щодо ОСОБА_3

Вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 31 травня 2007 року

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця с. Савківка Чорнобаївського району

Черкаської області, громадянина України,

такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі. На підставі п. "б" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року звільнено від відбування призначеного покарання.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди 9 034 грн. та 25 000 грн. - моральної шкоди, на користь потерпілого ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 25 000 грн.

За вироком суду ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за те, що він 02 листопада 2004 року, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, близько 20 години, керуючи автомобілем ВАЗ-21011 НОМЕР_1 та рухаючись по автодорозі Золотоноша-Вільхи у напрямку с. Вільхи, порушивши пункти 1.2, 11.2 Правил дорожнього руху України, виїхав на ліве узбіччя відносно напрямку свого руху, де вчинив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4, який рухався у зустрічному напрямку у м. Золотоноша. У результаті наїзду на ОСОБА_4, останньому були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер у Золотоніській ЦРЛ 07 листопада 2004 року.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 04 вересня 2007 року цей вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі потерпілі посилаються на те, що місцевим судом при прийнятті рішення про звільнення ОСОБА_3 від призначеного покарання на підставі Закону України "Про амністію" не враховано даних про його особу, зокрема, що у 1998 році він вчинив аналогічний злочин і до нього застосовувалась амністія. Крім того зазначають, що суд безпідставно не призначив ОСОБА_3 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами і при цьому не навів у вироку жодних мотивів прийняття такого рішення. Також стверджують, що судом не вирішено питання про відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_1, зокрема, щодо витрат, пов'язаних із наданням йому юридичної допомоги. Порушують питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджується сукупністю доказів, зібраних у встановленому законом порядку і досліджених судом, яким дана належна оцінка та не оспорюється у касаційній скарзі.

Дії засудженого правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, що також не оспорюється.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд безпідставно застосував до ОСОБА_3 ст. 1 п. "б" Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року (2591-15) та звільнив його від покарання, оскільки до нього раніше вже застосовувалася амністія, а його син на момент постановлення вироку досяг повноліття, є безпідставними.

Згідно зі ст. 1 п. "б", ст. 7 п. "ж", ст. 12 зазначеного Закону звільняються від покарання у виді позбавлення волі особи за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання, менш суворе, ніж позбавлення волі, які мають дітей, яким не виповнилося 18 років на день набрання цим Законом чинності. При цьому амністія не застосовується до осіб, до яких протягом 1995-2005 років було застосовано амністію та які знов вчинили умисний злочин.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 вчинив злочин з необережною формою вини; його сину на момент набрання чинності вказаним Законом "Про амністію" (2591-15) не виповнилося 18 років.

За таких обставин, суд обґрунтовано застосував до ОСОБА_3 ст. 1 п. "б" Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року (2591-15) та на підставі цього звільнив його від покарання.

Також безпідставними є і твердження потерпілих про те, що суд зобов'язаний був призначити ОСОБА_3 додаткове покарання у виді позбавлення його права керувати транспортними засобами на певний строк.

Згідно із санкцією ч. 2 ст. 286 КК України вказане додаткове покарання не є обов'язковим. Крім того, у відповідності до вимог ст. 14 зазначеного Закону "Про амністію" особи, які згідно з цим Законом звільняються від покарання, звільняються як від основного, так і від додаткових видів покарань.

Що стосується посилань у касаційній скарзі на те, що суд безпідставно відмовив потерпілому ОСОБА_1 у відшкодуванні матеріальної шкоди, пов'язаної з оплатою наданої йому юридичної допомоги, то, як убачається з матеріалів справи, таких вимог потерпілим ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді не заявлялось.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційної скарги потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2