Колегія суддів Судової палати в кримінальних справах

Верховного Судові України в складі:

головуючого Паневіна В.О.,

суддів Коротких О.А. та Гриціва М.I.,

за участі прокурора Ковтун Н.Я.,

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 04 березня 2008 року кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок апеляційного суду Луганської області від 18 жовтня 2007 року,

встановила:

цим вироком

ОСОБА_2, IНФОРМАЦIЯ_1, уродження селища Бугаївки Перевальського району Луганської області, мешканця міста Перевальська Луганської області, громадянина України, такого, що згідно з ст. 89 КК України (2341-14) не має судимості,

засуджено за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України (2341-14) до позбавлення волі на строк 14 років і 6 місяців;

ОСОБА_1,IНФОРМАЦIЯ_2, уродженця села Суходолу Слов'яносербського району Луганської області, мешканця селища Бугаївки Перевальського району Луганської області, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України (2341-14) до позбавлення волі на строк 13 років і 6 місяців.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь потерпілої ОСОБА_3 4899 гривень та 100000 гривень на відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.

За вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнані винуватими в умисному вбивстві, яке вони скоїли за таких обставин.

Упродовж часу з 23 години IНФОРМАЦIЯ_3 до 04 години ранку наступної доби ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які є двоюрідними братами, в квартирі останнього розпивали спиртні напої. Разом з ними знаходилась ОСОБА_4, знайома ОСОБА_2, з якою він раніше підтримував близькі стосунки. По завершенню гостювання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішили провести ОСОБА_4 додому. По дорозі, коли вони знаходились на футбольному полі школи № 12, що на вулиці Гірняцькій, 21 в місті Перевальську Луганської області, ОСОБА_4 заявила ОСОБА_2, що розповість його дружині про їхні інтимні стосунки. Щоб запобігти такому розголошенню, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за попередньою змовою групою осіб під час сварки вирішили вбити її . З цією метою ОСОБА_2 повалив ОСОБА_4 на землю, схопив її за шию й став душити. ОСОБА_1 у той час тримав ОСОБА_4 за руку, полегшуючи таким чином ОСОБА_2 реалізовувати задумане. Від здавлювання шиї ОСОБА_4 знепритомніла. ОСОБА_1 ударив її ногою, а потім дав ОСОБА_2 кухонного ножа, яким той перерізав їй горло. Після того ОСОБА_1 декілька раз кинув важкий камінь на обличчя ОСОБА_4. Пересвідчившись, що вона померла, вони вдвох кинули труп до каналізаційного колодязя.

У касаційній скарзі та доповненні до неї, як можна зрозуміти з їх змісту, засуджений ОСОБА_1 зазначає про застосування до нього недозволених методів ведення слідства, під дією яких він оговорив себе. Визнає свою причетність до приховання слідів убивства, у зв'язку з чим за вчинення цього діяння просить визначити йому відповідне покарання.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 заперечує наявність попередньої змови між ним та ОСОБА_1 на умисне вбивство ОСОБА_4. Переконує, що злочин вчинив унаслідок сильного душевного хвилювання, а тому просить перекваліфікувати його дії на ст. 116 КК України (2341-14) й з урахуванням добровільного з'явлення з повинною призначити покарання за фактично скоєний злочин.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, висновок прокурора Ковтун Н.Я. про залишення вироку без зміни, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Обгрунтовуючи винуватість ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в умисному вбивстві за попередньою змовою групою осіб, суд послався на сукупність зібраних під час досудового слідства доказів, які оцінив на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи.

Зазначені в касаційних скаргах доводи про незаконність та необгрунтованість вироку - безпідставні й спростовуються такими доказами.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 під час досудового слідства визнав свою участь в умисному позбавленні життя ОСОБА_4., вчиненого ним разом з ОСОБА_1 за обставин викладених у вироку, й на допитах у якості підозрюваного та обвинуваченого давав докладні показання про причини та спосіб його скоєння.

Подібного змісту показання ОСОБА_2 дав на ставці віч-на-віч з ОСОБА_1, який погодився з ними (т. 1 а. с. 4-48, 107, 256-257, 260-261).

Засуджений ОСОБА_1 майже впродовж усього досудового слідства визнавав, що через причини та за обставин, зазначених ОСОБА_2 у показаннях на допитах у якості підозрюваного, обвинуваченого, а також на зведенні віч-на-віч з ним, він тримав руку ОСОБА_4. в момент здавлювання ОСОБА_2 їй шиї, завдав удар ногою, передав ОСОБА_2 ножа, щоб той перерізав їй горло, кидав на неї важкий камінь, а потім допоміг скинути труп у каналізаційний колодязь.

При відтворенні обстановки та обставин події злочину, яке проводилися окремо з кожним із засуджених, вони фактично однаково, подібно до даних ними свідчень, розповіли через яку причину вирішили вбити ОСОБА_4, й показали в якому місці, яким способом реалізували задумане та де сховали труп (т. 1 а. с. 49-63, 78-93).

У каналізаційному колодязі, розташованому неподалік шкільного футбольного поля, на який вказали засуджені, було виявлено труп ОСОБА_4. (т. 1 а. с. 64-70).

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що її чоловік, засуджений ОСОБА_2, перед тим, як мав з'явитися добровільно зі зізнанням про злочин, признався їй, що він разом з ОСОБА_1 з використанням їхнього кухонного ножа вбили ОСОБА_4

Аналогічного змісту показання висловили свідки ОСОБА_6 - батько ОСОБА_2, та ОСОБА_7 - мати ОСОБА_1

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_2 підтверджував обставини вбивства ним ОСОБА_4., заперечуючи лише участь у цьому ОСОБА_1

Такі ж показання в судовому засіданні давав й засуджений ОСОБА_1

Те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 раніше підтримували близькі стосунки, вбачається з показань потерпілої ОСОБА_3 - матері убитої.

Даними висновків судово-медичної експертизи підтверджується відповідність між обраним засудженими способом убивства й причиною смерті ОСОБА_4., характером ушкоджень, виявлених на трупі останньої, їх локалізацією та механізмом утворення.

Як встановлено експертизою, смерть ОСОБА_4. настала від різаної рани шиї з ушкодженням великих судин, що призвело до масивної крововтрати, а виявлені синці на голові, обличчі, тулубі та руках утворилися від неодноразової дії тупого предмета (т. 1 а. с. 182-183).

Згідно з даними висновків судово-психіатричних експертиз ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час скоєння злочину психічним захворюванням чи тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності не страждали (т. 1 а. с. 186-190, 193-196).

Зіставивши такі висновки експертизи з ознаками об'єктивної сторони поставленого їм в провину злочину, суд дійшов обгрунтованого висновку, що це діяння вони вчинили в стані осудності.

Предметно дослідивши вищезазначені докази в їх сукупності, суд дійшов обгрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в убивстві ОСОБА_4., який вони вчинили за попередньою змовою групою осіб, й правильно кваліфікував їхні дії за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України (2341-14) .

Суд слушно не погодився з твердженнями скарг про непричетність ОСОБА_1 до вбивства й, з наведенням переконливих мотивів, поклав в основу обвинувального вироку ті його показання, в яких він визнав свою винуватість у скоєнні цього злочину.

Таке рішення суду є правильним. ОСОБА_1 добровільно зголосився дати свідчення про скоєння ним злочину, висловив їх неодноразово в присутності свого захисника, інших незацікавлених осіб. Його показання про обставини злочину є послідовними і логічними. Матеріали справи не містять будь-яких об'єктивних даних, які б свідчили про те, що розповідь засудженого з висвітленням лише йому відомих деталей убивства ОСОБА_4., а також місця приховання трупа останньої, була зумовлена примусом з боку слідчого прокуратури ОСОБА_8, який провадив досудове слідство, чи застосуванням інших недозволених методів ведення досудового слідства. Крім того, зазначені показання знаходяться у фактичному та логічному взаємозв'язку з іншими доказами.

Обізнаність про причин побиття ОСОБА_4., приєднання до цих дій на прохання ОСОБА_2 на початку їх скоєння, обопільні спільні та узгоджені дії, вказують на те, що ОСОБА_1 скоїв інкриміноване йому вбивство за попередньою змовою групою осіб.

Тому твердження скарг про відсутність у діях ОСОБА_1 цієї кваліфікуючої ознаки є безпідставними.

Iз встановлених судом фактичних обставин справи видно, що ОСОБА_4 стосовно ОСОБА_2 не вчинила будь-яких характерних дій, які б раптово викликали в нього тимчасове затьмарення свідомості настільки, що він не розумів значення вчинюваних ним дій. Її намір розголосити про їхні стосунки, за даних обставин справи, не був для ОСОБА_2 несподіваними. Він розумів про що йдеться, й тому під час сварки спочатку намагався відмовити ОСОБА_4 від цього наміру, а коли не вдалося, вирішив убити її.

У зв'язку з цим твердження ОСОБА_2 про скоєння ним убивства в стані сильного душевного хвилювання є необгрунтованими.

Порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального закону, за яких вирок підлягав би зміні чи скасуванню, у тому числі з інших наведених в касаційних скаргах підстав, не встановлено.

Покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 призначено з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винних та обставин, що впливають на відповідальність. Суд зважив на їх добровільне з'явлення з повідомленням про злочин, позитивні характеристики з місця проживання, відсутність судимостей, наявність у ОСОБА_2 неповнолітньої дитини. Але в той же час враховано особливу тяжкість вчиненого ними злочину, внаслідок якого з життя пішла молода людина, їх незайнятість роботою. Обставиною, що обтяжує покарання, суд правильно врахував вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

ухвалила:

вирок апеляційного суду Луганської області від 18 жовтня 2007 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - без задоволення.