5-439км08 Про вчинення хуліганства групою осіб - Текст документа

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 лютого 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Чернівецької області та доповненням до нього на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 28 листопада 2006 року.

Вироком Хотинського районного суду Чернівецької області від 14 вересня 2006 року засуджено

IНФОРМАЦIЯ_1народження,

уродженця с. Олександрово Томської області, РФ,

мешканця с. Малинці Хотинського району

Чернівецької області,

раніше судимого в 1998 р. за ч.2 ст.140 , ч.2 ст.215-2 КК України (2341-14) до позбавлення волі на 3 роки;

9.02.2006 р. за ч.3 ст.185 КК України (2341-14)

із застосуванням ст.69 КК України (2341-14)

до позбавлення волі на 1 рік,-

за ч.2 ст. 296 КК України (2341-14) до позбавлення волі на 3 роки.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 28 листопада 2006 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено. На підставі ст. 75 КК України (2341-14) ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на один рік з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 2, 3 ст. 76 КК України (2341-14) .

ОСОБА_1 засуджено за те, що він 14 квітня 2006 року близько 23 години 30 хвилин спільно з особами, матеріали справи щодо яких виділено в окреме провадження, з метою вчинення хуліганства, бажаючи помститися ОСОБА_2, прийшли на подвір'я господарства ОСОБА_3, що в с. Недобоївці Хотинського району Чернівецької області. Пошкодивши вхідні двері, проникли до житлового будинку, де почали завдавати ОСОБА_2 удари по різних частинах тіла. Такі дії ОСОБА_1 вчинені групою осіб, що супроводжувалися особливою зухвалістю, призвели до грубого порушення громадського порядку і спричинення ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень, що потягли короткочасний розлад здоров'я.

У касаційному поданні та доповненні до нього прокурор просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на нове розслідування, посилаючись на те, що в діях засудженого вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст.162 КК України (2341-14) , оскільки він незаконно проник до житла ОСОБА_3, де вчинив злочин щодо ОСОБА_2 групою осіб. Цим діям ні суд першої, ні апеляційної інстанцій не дав жодної оцінки. Крім того, прокурор посилається на безпідставне пом'якшення апеляційним судом призначеного ОСОБА_1 покарання, вважаючи надуманими наведені в ухвалі пом'якшуючі обставини.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання та доповнення до нього, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, за обставин, викладених у вироку, підтверджується сукупністю зібраних та перевірених у судовому засіданні доказів, яким дана правильна юридична кваліфікація за ч.2 ст.296 КК України (2341-14) .

Посилання ж у доповненні до касаційного подання щодо необхідності скерування справи на нове розслідування у зв'язку з необхідністю порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.162 КК України (2341-14) є безпідставними.

Як убачається з протоколу судового засідання, в процесі судового слідства прокурор не заявляв клопотання з цього приводу, згідно правил установлених статтями 276, 277 КПК України (1001-05) . У той же час, суд розглянув справу тільки щодо засудженого і тільки в межах пред'явленого йому обвинувачення відповідно до положень ст.275 КПК України (1001-05) .

Разом з тим, твердження прокурора щодо необгрунтованого пом'якшення апеляційним судом призначеного ОСОБА_1 покарання є мотивованими.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" №7 (v0007700-03) під час призначення покарання у кожному конкретному випадку суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Згідно п.2 вказаної Постанови судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, що вчинили злочини на грунті пиятцтва, алкоголізму, наркоманії, рецидиву злочину, у складі організованих груп за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками).

Мотивуючи рішення про звільнення ОСОБА_1 на підставі ст.75 КК України (2341-14) від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд послався на те, що той раніше не судимий в порядку ст.89 КК України (2341-14) , примирився із потерпілим. Відсутні обставини, що обтяжують покарання.

Однак, зазначені обставини суд не перевірив, тому його рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням належним чином не вмотивоване.

Зокрема, апеляційний суд в ухвалі не зазначив, чому він визнав ОСОБА_1 раніше не судимим, у той час, як той є двічі судимим, останній раз був засуджений вироком Хотинського районного суду від 09.02.2006 року за ч.3 ст.185 КК України (2341-14) , із застосуванням ст.69 КК України (2341-14) до одного року позбавлення волі.

Відповідно до вимог ст.12 КК України (2341-14) злочин, передбачений ч.3 ст.185 КК України (2341-14) , є тяжким.

Як зазначено у п.8 ст.89 КК України (2341-14) такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

Таким чином, судимість ОСОБА_1 не погашена і не знята в установленому законом порядку.

ОСОБА_1 двічі раніше був засуджений за вчинення злочинів до позбавлення волі, відбував реально покарання і знову вчинив злочин. Ця обставина характеризує його як особу схильну до вчинення злочинів, яка вперто не бажає стати на шлях виправлення.

Таким чином, застосування ст.75 КК України (2341-14) до ОСОБА_1 є не мотивованим дійсними обставинами.

Крім того, проводячи по даній справі часткове судове слідство, апеляційний суд, визнаючи обставинами, що пом'якшують покарання, примирення із потерпілим і наявність утриманців, повною мірою не перевірив, чи виконує ОСОБА_1 обов'язки по допомозі престарілій матері та батьківські обов'язки.

Таким чином, застосування до ОСОБА_1 ст.75 КК України (2341-14) є не мотивованим дійсними обставинами.

Наведене, відповідно до вимог ч.1 ст.398 КПК України (1001-05) , є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий апеляційний розгляд для постановлення рішення, яке б відповідало вимогам закону.