У х в а л а

                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ

       Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

                Верховного Суду України у складі:

     головуючого

     Жука В.Г.,

     суддів

     Гошовської Т.В. і Пивовара В.Ф.,

     за участю прокурора

     Сорокіної О.А.

     розглянула в судовому засіданні 21  лютого  2008  року  в  м.
Києві  кримінальну  справу  за  касаційним   поданням   заступника
прокурора Херсонської області  на  вирок  Суворовського  районного
суду м. Херсона від 16 грудня 2004 року, яким

     ОСОБА_1,

     IНФОРМАЦIЯ_1,

     раніше неодноразово судиму, останній раз

     6.09.2002  року  за  ст.  395,  ч.  2  ст.  190  КК   України
( 2341-14 ) (2341-14)
        

     на 1 рік позбавлення волі,

     засуджено:

     за ч. 2 ст. 149 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         із  застосуванням  ст.
69  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          на  4  роки  позбавлення  волі   без
конфіскації майна;

     за ч. 2 ст. 15 і ч. 2  ст.  149  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          із
застосуванням ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         на 3 роки  позбавлення
волі без конфіскації майна.

     На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
          ОСОБА_1  остаточно
призначено 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

     На підставі ст. 79 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
          ОСОБА_1  звільнено
від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки.

     В апеляційному порядку вирок не оскаржено.

     ОСОБА_1 визнано винною у тому, що вона у грудні 2003 року  за
попередньою змовою з ОСОБА_2  продала  в  Туреччину  ОСОБА_3,  яка
вилетіла із  м.  Сімферополя  в  м.  Стамбул  19.12.2003  року  та
надійшла у розпорядження невстановленої особи  з  метою  подальшої
сексуальної експлуатації.

     У січні 2004 року ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за  попередньою
змовою  продали  в  Туреччину  з   метою   подальшою   сексуальної
експлуатації ОСОБА_5 та ОСОБА_6. З  цією  метою  ОСОБА_2  оформила
вказаним особам документи, надала автотранспорт для поїздки  в  м.
Сімферополь. ОСОБА_4 супроводив ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до аеропорту м.
Сімферополь та відправив їх в м. Стамбул, за що отримали для  себе
від невстановленої особи через ОСОБА_7 2100 доларів США.

     У січні 2004 року ОСОБА_1 намагалася продати  в  Туреччину  з
метою подальшою  сексуальної  експлуатації  ОСОБА_8,  проте  після
реєстрації та посадки в літак,  відправка  ОСОБА_8  була  зупинена
працівниками міліції, в результаті чого ОСОБА_1 не змогла  довести
свій злочинний намір до кінця з незалежних від неї причин.

     У касаційному  поданні  порушується  питання  про  скасування
вироку у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання  ступеню
тяжкості вчиненого злочину  та  особі  засудженої  та  направлення
справи на новий судовий розгляд. У поданні зазначається, що суд не
дав належної оцінки ступеню небезпечності  та  тяжкості  вчиненого
злочину, а також даним, що характеризують особу засудженої.

     Заслухавши доповідача, прокурора,  яка  підтримала  касаційне
подання,  перевіривши  матеріали  справи  та  обговоривши   доводи
касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання не підлягає
задоволенню з таких підстав.

     Як видно з матеріалів справи, висновки суду  про  доведеність
винності ОСОБА_1 у вчинених злочинах грунтуються  на  зібраних  та
ретельно перевірених в судовому  засіданні  доказах,  кваліфікація
злочинних дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 149, ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст.  149
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         є правильною і  у  касаційному  поданні  не
оспорюється.

     Призначаючи покарання ОСОБА_1, суд у відповіності з  вимогами
ст. 65 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         в достатній  мірі  врахував  ступінь
тяжкості вчиненого,  а  також  як  пом'якшуючі,  так  і  обтяжуючі
обставини, а саме: щире каяття винної, повне  визнання  нею  своєї
вини, позитивну характеристику з місця проживання,  що  в  неї  на
утриманні є мололітня дитина у віці до 7  років.  Крім  того,  сам
прокурор, який підтримував обвинувачення в суді першої  інстанції,
просив призначити покарання ОСОБА_1 із  застосуванням  ст.  69  КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
        , а на підставі ст. 79 КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
        
звільнити її від відбування покарання з  іспитовим  строком  на  3
роки (т. 2 а.с. 243). Тому з урахуванням  викладеного  суд  дійшов
правильного висновку про можливість застосування щодо ОСОБА_1  ст.
79 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        .

     Як  убачається  із  матеріалів   справи,   іспитовий   строк,
призначений ОСОБА_1 відповідно до ст. 79 КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
        ,
закінчився на початку січня 2008 року.

     Переконливих доводів  про  необхідність  призначення  ОСОБА_1
більш суворого покарання у поданні не наведено.

     За  таких  обставин  суд  обгрунтованно  призначив  покарання
ОСОБА_1 з  іспитовим  строком,  застосувавши  ст.  79  КК  України
( 2341-14 ) (2341-14)
        , а тому подання не може бути задоволеним.

     Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
        ,  колегія
суддів

     у х в а л и л а :

     касаційне подання заступника  прокурора  Херсонської  області
залишити без задоволення.

     Вирок Суворовського районного суду Херсонської області від 16
грудня 2004 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

     Судді:

     В.Г. Жук Т.В. Гошовська В.Ф. Пивовар