У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Кравченка К.Т.,
суддів
Канигіної Г.В., Мороза М.А.,
за участю прокурора
Вергізової Л.А.
розглянула у судовому засіданні 21 лютого 2008 року в м.
Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора на
постановлені щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові рішення.
Вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29
січня 2007 року засуджено:
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1, уродженця
м. Кіровограда, неодноразово судимого, останній раз
22 січня 2003 року за ч. 3 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на
3 роки
позбавлення волі, звільненого 14 січня 2005 року
умовно-достроково на 1 рік 6 місяців,
за ч. 3 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 5 років позбавлення
волі, за ч. 5 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 8 років
позбавлення волі, за ч. 3 ст. 357 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 1 рік
обмеження волі, а на підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за
сукупністю злочинів на 8 років позбавлення волі. На підставі ст.
71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
частково приєднано невідбуте покарання
за попереднім вироком від 22 січня 2003 року й остаточно визначено
8 років 6 місяців позбавлення волі;
ОСОБА_2,
IНФОРМАЦIЯ_2, уродженця
м. Кіровограда, не судимого,
за ч. 3 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 4 роки позбавлення
волі, за ч. 5 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
із застосуванням ст.
69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 5 років позбавлення волі, а на
підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю злочинів
остаточно визначено 5 років позбавлення волі.
ОСОБА_3,
IНФОРМАЦIЯ_3, уродженця
м. Кіровограда, не судимого,
за ч. 5 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
із застосуванням ст.
69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 5 років позбавлення волі, а на
підставі ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
його звільнено від
відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
За ч. 2 ст. 209 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1, ОСОБА_2,
ОСОБА_3 виправдано.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Кіровоградської області від 5 травня 2007 року
вирок залишено без зміни.
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 визнано винними у тому, що вони у
період із червня по вересень 2005 року у м. Кіровограді у складі
створеної ними організованої групи, організатором якої був
ОСОБА_1, скоїли 5 епізодів таємного викрадення майна громадян із
проникненням у житло, завдавши потерпілим значної матеріальної
шкоди.
Крім того, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у період із липня 2005 року по
січень 2006 року у м. Кіровограді за попередньою змовою між собою
вчинили 20 епізодів крадіжок чужого майна з проникненням у житло,
завдавши потерпілим значної матеріальної шкоди, а ОСОБА_1 шляхом
викрадення незаконно заволодів особистими документами ОСОБА_4.
У касаційному поданні та доповненні до нього прокурор ставить
питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2,
ОСОБА_3 з направленням справи на новий судовий розгляд у зв'язку з
неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю
призначеного покарання тяжкості злочину та особі засуджених.
Посилається на те, що у діях засуджених убачається склад злочину
за ч. 2 ст. 209 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
і їх за цією статтею
виправдано необгрунтовано. Зазначає, що суд не мав проводити
розгляд справи у порядку ст. 299 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, оскільки
засуджені не визнавали своєї вини у повному обсязі. Вважає, що у
суду не було достатніх підстав для застосування до ОСОБА_2 і
ОСОБА_3 ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
та звільнення ОСОБА_3 від
покарання з випробуванням. Указує, що суд безпідставно, без
будь-якої мотивації не призначив засудженим передбачене санкцією
ч. 5 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
обов'язкове додаткове
покарання у виді конфіскації майна.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування
прокурора, який підтримав доводи подання, перевіривши матеріали
кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного подання та
доповнення до нього, колегія суддів вважає, що воно підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
Iз судових рішень убачається, що суд, зробивши висновок про
необхідність виправдання ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ч. 2 ст.
209 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за відсутністю в їх діях складу
злочину, не мотивував його належним чином.
Відповідно до роз'яснень п.п. 5, 12 постанови Пленуму
Верховного Суду України № 5 від 15 квітня 2005 року "Про практику
застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність
за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом"
( v0005700-05 ) (v0005700-05)
, під легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних
злочинним шляхом, відповідно до абзацу четвертого ст. 1, ст. 2
Закону України "Про запобігання та протидію легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 28 листопада
2002 року ( 249-15 ) (249-15)
та диспозиції ч. 1 ст. 209 КК належить
розуміти вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування
незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними,
прав на такі кошти або майно, джерела їх походження,
місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або
використання коштів чи іншого майна з метою надання правомірного
вигляду володінню, їх використанню або розпорядженню ними чи дій,
спрямованих на приховання джерел їх походження, а також вчинення з
такими коштами або іншим майном фінансової операції чи укладення
щодо них угоди за умови усвідомлення особою того, що вони були
одержані злочинним шляхом. Для вирішення питання про наявність
складу злочину, передбаченого ст. 209 КК, необхідно встановити, що
особа вчинила одну з дій, зазначених у ч. 1 цієї статті, з коштами
або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення предикатного
діяння, із метою надання правомірного вигляду володінню,
розпорядженню ними, їх використанню, набуттю або приховання чи
маскування їх незаконного походження чи володіння ними, прав на
них, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення або ж
вчинила щодо них фінансову операцію чи уклала угоду.
Проте, із вироку убачається, що суд, аналізуючи об'єктивну
сторону скоєних ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дій, послався лише на
те, що у судовому засіданні не здобуто будь-яких безспірних
доказів, які вказували би на вчинення засудженими фінансових
операцій з коштами або іншим майном, здобутими завідомо злочинним
шляхом, що є неповним аналізом об'єктивної сторони цього злочину.
Крім того, суд не навів необхідних доводів про наявність або
відсутність у діях засуджених й суб'єктивної сторони - спеціальної
мети легалізації, тобто надання правомірного вигляду володінню,
розпорядженню, використанню предметами, зазначеними у ст. 209 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
, впровадження їх у легальний обіг.
Крім того, заслуговують на увагу доводи прокурора про
недоцільність розгляду справи за скороченою процедурою у порядку
ч. 3 ст. 299 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
за умови того, що засуджені
не визнавали вину за ч. 5 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
заперечуючи вчинення крадіжок у складі організованої групи.
Також є слушними доводи прокурора про неправильне
застосування кримінального закону при призначенні засудженим
покарання.
Так, санкцією ч. 5 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
передбачено
покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років із
конфіскацією майна.
Проте, суд обрав ОСОБА_1 покарання за цією статтею без
призначення додаткового покарання, і своє рішення не мотивував,
чим неправильно застосував кримінальний закон. Також при
застосуванні щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
суд указав, що цю статтю він застосовує саме до основного, а не
відносно додаткового покарання.
З огляду на викладені обставини, враховуючи, що прокурором
ставиться питання про невідповідність призначеного покарання
тяжкості вчиненого та особі засуджених внаслідок м'якості, колегія
суддів вважає, що вирок щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 підлягає
скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.
При новому розгляді справи слід врахувати наведене у даній
ухвалі, перевірити доводи, викладені у касаційному поданні
прокурора, у тому числі щодо наявності або відсутності підстав для
застосування щодо ОСОБА_2 й ОСОБА_3 ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
, і за умови підтвердження обсягу
обвинувачення, в якому засуджених визнано винними за даним
вироком, прийняти рішення, яке б відповідало вимогам кримінального
закону.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
касаційне подання прокурора задовольнити частково.
Вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 січня
2007 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від
5 травня 2007 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасувати й
направити справу на новий судовий розгляд у той же місцевий суд в
іншому складі суддів.
С у д д і :
Кравченко К.Т. Канигіна Г.В. Мороз М.А.