Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий), Єрьоміна А.В., Кравцова О.В., секретар судового засідання - Коцюрба В.М.,

за участю: представника позивача - Мартиновського О.В.,

представників третьої особи - Шабельнікова А.В., Сизька Б.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок" до приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенця Олександра Анатолійовича, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" про визнання протиправними та скасування рішень, що переглядається за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року,

У червні 2015 року ПСП "Агрофірма "Світанок" (далі - Підприємство) звернулося до суду з позовом до приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенця О.А. (далі - нотаріус, реєстратор), третя особа: ТОВ "Маруна Агро" (далі - Товариство), з урахуванням уточнених позовних вимог, про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Зазначали, що рішеннями нотаріуса від 14 травня 2015 року № 21311024, від 15 травня 2015 року № 21322415, від 21 травня 2015 року № 21471501, від 22 травня 2015 року № 21487882, № 21488858, № 21489983, № 21492099, № 21494177, № 21496109, № 21499430, № 21500518, № 21501388, від 27 травня 2015 року № 21610234, № 21611955, № 21613528, № 21615357 здійснено державну реєстрацію права оренди земельних ділянок за Товариством.

Посилаючись на те, що вказані рішення є незаконними, оскільки земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 НОМЕР_3 НОМЕР_4 НОМЕР_5 вже передані в оренду ПСП "Лосятинське", правонаступником якого є Підприємство, на підставі договорів оренди землі, які були зареєстровані Управлінням Держкомзему у Васильківському районі та дія яких не припинена, просили скасувати такі рішення реєстратора.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року, позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 травня 2015 року № 21311024, від 15 травня 2015 року № 21322415, від 21 травня 2015 року № 21471501, від 22 травня 2015 року № 21487882, № 21488858, № 21489983, № 21492099, № 21494177, № 21496109, № 21499430, № 21500518, № 21501388, від 27 травня 2015 року № 21610234, № 21611955, № 21613528, № 21615357.

У касаційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що у 2010 році між ПСП "Лосятинське", як орендарем, та фізичними особами ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, як орендодавцями, укладено договори оренди земельних ділянок, кадастрові номери: НОМЕР_1, НОМЕР_6, НОМЕР_3 НОМЕР_4 НОМЕР_5, відповідно, розташовані на території Лосятинської сільської ради Васильківського району Київської області.

Умовами цих договорів передбачено, що вони укладені на 5 років і набирають чинності після підписання сторонами та їх державної реєстрації.

Зазначені договори зареєстровані Управлінням Держкомзему у Васильківському районі у 2012 році.

ПСП "Лосятинське" було припинене шляхом приєднання до ПСП "Агрофірма "Світанок", що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, протоколами загальних зборів учасників ПСП "Лосятинське" від 4 лютого 2013 року № 04/02/13, від 24 травня 2013 року № 24/05/13 та передавальним актом разом із додатком № 10.

У 2015 році між Товариством, як орендарем, та вказаними фізичними особами, як орендодавцями, укладено договори оренди тих самих земельних ділянок, які раніше були передані в оренду ПСП "Лосятинське".

У травні 2015 року Товариство подало до нотаріуса заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо іншого речового права) для проведення державної реєстрації зазначених договорів оренди земельних ділянок.

Разом із заявами подано оригінали договорів оренди землі з додатками: актами приймання-передачі земельних ділянок, які надані в оренду, актами про визначення меж земельних ділянок та передачу орендарю на зберігання межових знаків, схемами місця розташування земельних ділянок, їх кадастровими планами, а також копіями паспорта та ідентифікаційного номера орендодавців, копіями державних актів, які підтверджують право приватної власності орендодавців на відповідні земельні ділянки, й витяги з Державного земельного кадастру про такі земельні ділянки.

За наслідками розгляду поданих документів, нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 травня 2015 року № 21311024, від 15 травня 2015 року № 21322415, від 21 травня 2015 року № 21471501, від 22 травня 2015 року № 21496109, № 21487882, № 21488858, № 21489983, № 21492099, № 21494177, № 21499430, № 21501388, № 21500518, від 27 травня 2015 року № 21613528, № 21611955, № 21610234, № 21615357, якими проведено державну реєстрацію прав оренди земельних ділянок за Товариством.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про неправомірність реєстрації права оренди вказаних земельних ділянок за Товариством, в той час, як право їх оренди вже зареєстровано за Підприємством.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Предметом дослідження у цій справі є виключно відповідність дій нотаріуса який виконує функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вимогам закону щодо процедури реєстрації. Закон України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1952-IV (1952-15) ) визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 9 Закону № 1952-IV у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

За приписами абзацу 2 частини другої статті 9 Закону № 1952-IV нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону, які стосуються ведення реєстраційних справ щодо об'єктів нерухомого майна та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 9 цього Закону державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Згідно з частиною четвертою статті 15 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 8-1 частини другої статті 9 цього Закону під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що державний реєстратор (нотаріус) під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Такий висновок узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 29 вересня 2015 року (справа № 21-760а15) і колегія суддів бере її до уваги.

Судами встановлено, що при реєстрації договорів оренди земельних ділянок за Товариством, право власності на які у громадян виникло та оформлене в установленому порядку до 1 січня 2013 року, нотаріусом не дотримано приписів пункту 8-1 частини другої статті 9 Закону № 1952-IV, оскільки питання реєстрації речових прав на відповідні земельні ділянки не з'ясовувалось.

У той же час, матеріалами справи підтверджується, що право оренди тих самих земельних ділянок вже зареєстроване за ПСП "Лосятинське".

Посилання Товариства в касаційній скарзі на те, що строк дії договорів, укладених громадянами з ПСП "Лосятинське", на момент реєстраційних дій вже закінчився, не береться судом до уваги, оскільки такі доводи не спростовують фактів невиконання нотаріусом вимог чинного законодавства щодо перевірки наявності або відсутності вже зареєстрованих речових прав.

При цьому, предметом цієї справи є виключно публічно-правові відносини, що склалися між сторонами в процесі реєстрації речових прав. Питання дійсності договорів (дія їх в часі) не досліджувалась судами, оскільки має вирішуватися лише в порядку цивільного судочинства.

Крім того, як зазначав реєстратор у запереченнях на позов, при проведенні реєстраційних дій ним досліджувалися лише витяги Державного земельного кадастру, які не містили інформації про реєстрацію договорів оренди. У разі ж наявності такої інформації, це могло б стати підставою для прийняття рішень про відмову Товариству у реєстрації прав та їх обтяжень.

За таких обставин, доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують та не дають підстав вважати оскаржувані рішення такими, що прийняті з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року - без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.