5-629км08 Про вчинення розбійного нападу групою осіб - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 19 лютого 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 29 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2007 року,

встановила:

цим вироком

ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1, уродженця та мешканця міста Києва, раніше судимого - 19 серпня 2005 року за ч. 4 ст. 296 КК України (2341-14) до позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, звільненого 03 жовтня 2005 року від відбування покарання на підставі п. б ст. 3 Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року (2591-15) ,

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) до позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

ОСОБА_3, IНФОРМАЦIЯ_2, уродженця та мешканця міста Києва, раніше судимого - 08 вересня 2006 року ч. 1 ст. 185 КК України (2341-14) до позбавлення волі на строк 1 рік, звільненого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України (2341-14) з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців,

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) до позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів цей вирок та вирок від 08 вересня 2006 року щодо ОСОБА_3 визначено виконувати самостійно.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_4 1644 гривні на відшкодування матеріальної шкоди.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 й ОСОБА_3 визнано винними в тому, що вони 26 липня 2006 року близько 00 годин 30 хвилин біля будинку № 3 на проспекті Возз'єднання в місті Києві за попередньою змовою між собою та з невстановленою особою групою осіб, із застосуванням фізичного насильства, що було небезпечним для життя та здоров'я, напали на ОСОБА_4 і заволоділи його майном на загальну суму 1644 гривні.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2007 року вирок змінено і виключено з його мотивувальної частини рішення про вчинення злочину засудженими за попередньою змовою в групі з ОСОБА_5 й зазначено, що ці дії вони вчинили з особою, стосовної якої кримінальну справу виділено в окреме провадження.

Як убачається зі змісту касаційних скарг та доповнень до них засуджений ОСОБА_1 та його захисника захисник ОСОБА_2 просять скасувати судові рішення та направити справу на нове розслідування. Своє прохання мотивують однобічністю та неповнотою досудового слідства, недоведеністю винності ОСОБА_1 та порушенням його права на захист. Водночас за наявності зазначених доводів, посилаються на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі винного внаслідок його суворості. Також звертають увагу на те, що суд безпідставно застосував вимоги ст. 69 КК України (2341-14) щодо ОСОБА_3 і обрав йому явно м'яке покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засудженого та його захисника ОСОБА_2 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

При перегляді даних судових рішень в касаційному порядку не встановлено порушень вимог матеріального чи кримінально-процесуального закону, які б викликали сумніви у законності та обгрунтованості вироку щодо засуджених.

Зокрема, аргументуючи висновок про винність ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині, суд першої інстанції послався на показання потерпілого ОСОБА_4 про напад на нього ОСОБА_1 та ОСОБА_3 й заволодіння ними його майном, аналогічними показанням засудженого ОСОБА_3, які він підтвердив на місці події під час відтворення обстановки та обставин злочину, показаннями свідка ОСОБА_6 - очевидця розбійного нападу, даними висновку судово-медичної експертизи про заподіяння потерпілому ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я.

Сукупність наведених у вироку доказів, якими суд дав правильну оцінку, переконливо свідчать про вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому розбійного нападу. Тому доводи скарг про незаконність засудження необгрунтовані.

При розгляді справи в порядку апеляційного провадження суд другої інстанції перевірив доводи апеляції засудженого та його захисника, які за своїм змістом та суттю аналогічні зазначеним у касаційній скарзі, та мотивовано визнав такими, що не грунтуються на фактичних обставинах справи.

Кваліфікація дій засуджених ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) є правильною.

Щодо тверджень ОСОБА_1 про порушення його права на захист, то вони безпідставні оскільки, як видно з матеріалів справи, упродовж досудового слідства він не заявляв клопотань про призначення йому захисника. Але, як тільки під час судового розгляду від нього надійшло таке клопотання, суд його задовольнив (а.с. 245).

Надуманими є й міркування про обмовляння ОСОБА_1 засудженим ОСОБА_3, оскільки, як видно з матеріалів справи, участь ОСОБА_1 у злочині стверджується не тільки показаннями ОСОБА_3, але й свідченнями потерпілого та свідка ОСОБА_6

Покарання призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України (2341-14) з урахуванням ступеня тяжкості вчинених злочинів, даних про особу засудженого ОСОБА_1 та обставин, що впливають на відповідальність. Зокрема, суд зважив на те, що саме він ініціював злочин, був найбільш активним його учасником, характеризується посередньо, раніше судимий. У даному випадку покарання є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження нових злочинів.

Виходячи зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 384 КПК України (1001-05) засуджений чи його захисник мають право оскаржити вирок у частині, що стосуються інтересів саме засудженого.

Оскаржуючи правильність призначення покарання ОСОБА_3, ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_2 не дотрималися зазначених вимог закону й по суті вийшли за межі наданих їм повноважень, у зв'язку з чим їхні доводи про невиправдану м'якість покарання, визначеного ОСОБА_3, є безпідставними, оскільки не грунтуються на вимогах закону.

Порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б істотно впливали на правильність призначеного покарання, не встановлено.