Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 12 лютого 2008 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3 на вирок Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 23 лютого 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 квітня 2007 року,

цим вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Хорола Полтавської області, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 769 грн. 08 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 15000 грн. на відшкодування моральної шкоди .

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у тому, що 18 лютого 2005 року близько 19 години він, будучи в стані алкогольного сп'яніння, разом з невстановленою особою в квартирі АДРЕСА_1 через особисту неприязнь до ОСОБА_4 ударами рук і ніг у голову та інші частини тіла, стисненням шиї шкіряним ремінцем, заподіяли йому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 квітня 2007 року вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та закрити справу. Своє прохання мотивує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували його послідовних і незмінних показань про ініціювання бійки потерпілим ОСОБА_4, обмову його останнім та заподіяння тілесних ушкоджень у стані необхідної оборони. Зазначає про порушення вимог кримінально-процесуального закону під час його затримання та проведення огляду місця події. Відсутністю документів на підтвердження витрат на лікування та невідповідністю судовій практиці мотивує неправильність вироку в частині вирішення цивільного позову. На його думку, внаслідок необ'єктивного ставлення до фактичних обставин справи, суд призначив йому суворе покарання.

Захисник ОСОБА_3 у поданій ним касаційній скарзі зазначає, що суд, прийшовши до переконання про відсутність в діях ОСОБА_2 ознак пред'явленого йому обвинувачення за ч. 2 ст. 187 КК України, не прийняв рішення з урахуванням встановлених обставин справи, а помилково кваліфікував їх за ч. 1 ст. 122 того ж Кодексу. Посилаючись на аналіз зібраних у справі доказів, доводить, що в процесі досудового слідства були допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону при виконанні початкових слідчих дій, а судовий розгляд проведено однобічно та упереджено, що у кінцевому підсумку призвело до призначення засудженому явно суворого покарання. Твердить, що справу було розслідувано особою, що підлягала відводу, а апеляційний суд не звернув уваги на цю обставину й усупереч ст. 377 КПК України не навів мотивів її спростування. Водночас зазначає, що суд не звільнив ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі акта про амністію як ветерана війни та учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Просить судові рішення скасувати та закрити справу.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора Колесниченка О.В., який просить скасувати судові рішення у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи особою, що підлягала відводу, пояснення захисника ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_2 про задоволення касаційних скарг з наведених у них мотивів, колегія суддів вважає, що скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Виходячи зі змісту ст. 60 КПК України, слідчий, який є свідком у справі й який, зокрема, свідчив з цього приводу в судовому засіданні підлягає відводу від провадження досудового слідства.

Як убачається з матеріалів даної справи, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим своєю ухвалою від 12 грудня 2006 року скасував вирок Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 19 грудня 2005 року, який був постановлений щодо ОСОБА_2 по тому ж факту обвинувачення, й направив кримінальну справу на додаткове розслідування. Справу прийняв до свого провадження та провів досудове слідство слідчий ОСОБА_5, який перед тим у судовому засіданні від 27 жовтня 2005 року був допитаний як свідок, у зв'язку з чим з посиланням на зазначену вище норму закону підлягав відводу (т. 1 а. с. 292).

Під час судового розгляду справи суд першої інстанції не звернув уваги на цю обставину і постановив обвинувальний вирок. Апеляційна інстанція погодилася з рішенням суду і залишила вирок без зміни. Більше того, апеляційний суд усупереч вимогам ст. 377 КПК України не навів мотивів спростування доводів апеляції захисника ОСОБА_3, який з тієї ж підстави теж просив скасувати вирок.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 370 КПК України вирок в усякому разі належить скасувати, якщо розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу.

Тому, частково погоджуючись з доводами касаційних скарг захисника та засудженого, з урахуванням наведених підстав колегія суддів вважає, що судові рішення не можуть залишатися в силі, вони підлягають скасуванню з направленням справи на нове розслідування, під час якого слід прийняти законне та обґрунтоване рішення, у тому числі ретельно перевірити інші наведені в скаргах доводи, що стосуються повноти та правильності досудового слідства.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 23 лютого 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 квітня 2007 року скасувати, а справу направити на нове розслідування.