Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Міщенка С.М.,

суддів

Федченка О.С., і Школярова В.Ф.,

за участю прокурора

Вергізової Л.А.

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 06 листопада 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Кіровоградської області на вирок Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2007 року щодо ОСОБА_1,

в с т а н о в и л а :

вказаним вироком

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1народження,

раніше не судима,

засуджена за ч.2 ст. 310 КК України (2341-14) на 1 рік обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України (2341-14) звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік і відповідно до ст. 76 цього Кодексу на неї покладено обов'язок повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, з'являтися на виклик до органу, що відає виконанням покарань та зобов'язана не виїжджати за межі України на постійне місце проживання протягом іспитового строку.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винною в тому, що вона у весняний період 2006 року на власній присадибній ділянці на АДРЕСА_1незаконно посіяла і виростила 302 кущі снодійного маку.

У касаційному поданні прокурор, не оскаржуючи кваліфікацію дій ОСОБА_1, просить вирок щодо неї скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Зокрема зазначає, що призначене ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі не відповідає вимогам ст. 61 ч.3 КК України (2341-14) , оскільки таке покарання до жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років не застосовується.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про обгрунтованість касаційного подання, яке він підтримує і просить задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 61 КК України (2341-14) покарання у виді обмеження волі не призначається особам, що мають дітей віком до 14 років.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1, має на утриманні малолітню дочку, 1997 року народження, що унеможливлює застосування до неї такого виду покарання. Проте ці обставини суд при призначенні покарання не врахував, а отже порушив вимоги зазначеної вище статті.

Як убачається зі змісту п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 24 жовтня 2003 року №7 (v0007700-03) , суд не має права перейти до більш м'якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності для того підстав, відповідно до ст. 7 КПК України (1001-05) повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.

Санкцією ч.1 ст. 310 КК України (2341-14) крім обмеження волі передбачені і інші види покарань, такі як штраф та арешт, призначення яких у касаційному суді є неможливим, тому що цим погіршується становище засудженої, яка звільнена від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України (2341-14) , застосування якої у разі призначення таких покарань не допускається і до того ж питання про скасування вироку за м'якістю призначеного ОСОБА_1 покарання у касаційному поданні не порушено.

Крім того, як убачається з матеріалів справи висновки суду, викладені в мотивувальній і резолютивній частинах оскаржуваного вироку містять істотні протиріччя.

Так, у мотивувальній частині вироку суд визнав доведеним обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 310 КК України (2341-14) тоді як у резолютивній частині вказав про визнання її винною в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 310 КК України (2341-14) .

До того ж, покладаючи на засуджену, звільнену від відбування покарання з випробуванням, певні обов'язки, суд у порушення вимог ст. 76 КК України (2341-14) поклав на неї обов'язки, які не входять до вичерпного переліку, передбаченого частиною першою цього закону.

З огляду на викладені обставини колегія суддів вважає обгрунтованими доводи касаційного подання про неправильне застосування судом першої інстанції кримінального закону, а це згідно з п.2 ч.1 ст. 398 КПК України (1001-05) є підставою для скасування вироку.

При новому розгляді справи суду необхідно усунути зазначені недоліки і за умови підтвердження обсягу обвинувачення, в якому вона визнана винною за даним вироком, призначити ОСОБА_1 покарання, яке б відповідало вимогам ст.. 65 КК України (2341-14) .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України,

у х в а л и л а :

касаційне заступника прокурора Кіровоградської області задовольнити.

Вирок Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2007 року щодо ОСОБА_1скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд цьому ж місцевому суду в іншому складі суддів.