Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Донця О.Є.

Конюшка К.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи: Львівське комунальне підприємство "Рясне-402", ОСОБА_4, ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування розпорядження, -

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Шевченківської райадміністрації Львівської міської ради, треті особи: ЛКП "Рясне-402", ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 17.09.2004 № 971 "Про розподіл особового рахунку квартири АДРЕСА_1".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що оскаржуване рішення порушує її права та інтереси, прийнято без її згоди, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_5 14.04.1987 видано ордер на право заселення квартири АДРЕСА_1 в складі сім'ї з чотирьох осіб: вона, чоловік, дочка (позивач у даній справі) та внучка ОСОБА_4 (третя особа у даній справі). Квартира складається з трьох кімнат, загальною площею 69,5 кв. м. Станом на 13.09.2004 за вказаною адресою було зареєстровано чотири особи: наймач ОСОБА_5, її дочка ОСОБА_2, внучки ОСОБА_6, 1982 року народження та ОСОБА_7, 1992 року народження, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою ЛКП "Рясне-402" від 09.09.2004 року.

13.09.2004 повнолітніми членами сім'ї за вказаною адресою подано заяву на ім'я голови Шевченківської райадміністрації Львівської міської ради, у якій вони просили розділити особові рахунки та виписати два окремі ордери із зазначенням того, що у квартирі АДРЕСА_1 будуть проживати ОСОБА_2, яка є основним квартиронаймачем та її дочка ОСОБА_7. Дана квартира складається з двох кімнат площею 22 кв.м. У квартирі АДРЕСА_2 будуть проживати ОСОБА_6 - основний квартиронаймач та її бабуся ОСОБА_5. Квартира буде складатись з кімнати площею 20,2 кв.м. Разом з тим кухня, коридор, комунальні вигоди залишаються в їхньому спільному користуванні. Підписи ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 завірені начальником ЛКП "Рясне-402".

За результатом розгляду заяви Шевченківською райадміністрацією Львівської міської ради видано розпорядження від 17.09.2004 № 971 "Про розподіл особового рахунку квартири АДРЕСА_1".

Вказуючи, що оскаржуване рішення порушує її права та законні інтереси та прийнято без її згоди, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на правомірність оскаржуваного розпорядження як такого, що прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

За змістом статей АДРЕСА_1 Житлового Кодексу УРСР (5464-10) член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_2 і третя особа ОСОБА_4 окремо з 2004 року користувались квартирами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, отримували повідомлення про оплату житлово-комунальних послуг на дві окремі квартири з розбивкою на окремі площі та ними оплата проводилась також окремо, що підтверджують відповідні квитанції.

Доводи позивача про той факт, що заява на розділення особових рахунків на квартиру АДРЕСА_1 в м. Львові нею не подавалась та її підпис в цій заяві є підроблений, обґрунтовано не взято судами до уваги, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження вказаного.

Враховуючи викладене, зважаючи на обставини, встановлені судами попередніх інстанцій на підставі доказів, досліджених під час судового розгляду справи, колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій дана вірно, порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не допущено.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити, а постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2014 року залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.