Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 29 грудня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на судові рішення щодо ОСОБА_5,

вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 липня 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Чернівці, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки та покладено обов’язки, передбачені п.п.2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що він 13 квітня 2009 року, близько 19 години 45 хвилин, під час керування автомобілем "Мерседес-Бенц 240" у стані алкогольного сп’яніння та з перевищенням дозволеної у населених пунктах швидкості, рухаючись по вулиці Горіхівській у м. Чернівці, не врахував дорожню обстановку, а саме заокруглення проїзної частини дороги вправо, втратив контроль над керованістю автомобілем, внаслідок чого виїхав за межі проїзної частини вліво, де допустив наїзд на електроопору, чим грубо порушив вимоги п.п.2.3(б), 2.9 (а), 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України (1094-93-п) . Унаслідок цього потерпілому ОСОБА_6 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер, а потерпілому ОСОБА_7 – середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Не погоджуючись з цим вироком у частині звільнення засудженого від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляцію, в якій, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, порушував питання про скасування вироку місцевого суду щодо ОСОБА_5 і постановлення апеляційним судом свого вироку. Крім того, зазначав, що суд без достатніх підстав не поклав на засудженого обв’язку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Апеляційний суд Чернівецької області, розглянувши справу за апеляцією прокурора, скасував вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_5 від додаткового покарання та постановив щодо нього свій вирок від 22 вересня 2009 року, яким призначив ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки, зі звільненням його від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням обов’язків, передбачених п.п.2-4 ч. 1 ст. 76 КК України. У решті вирок місцевого суду залишив без зміни.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_5 судові рішення у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання ступені тяжкості злочину та особі засудженого через м’якість, а справу направити на новий судовий розгляд. Своє прохання обґрунтовує тим, що суд належним чином не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, який відноситься до категорії тяжких, а також безпідставно не визнав і не врахував обставиною, яка обтяжує покарання, вчинення засудженим злочину у стані алкогольного сп’яніння.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора Казнадзея В.В. на підтримання касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд послався на його щире каяття, позитивну характеристику, те, що він вперше притягувався до кримінальної відповідальності, мав на утриманні двох неповнолітніх дітей. Наведені обставини, за переконанням суду, свідчили про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

З таким висновком суду не можна погодитись, оскільки він не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, згідно з якими при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як правильно зазначено у касаційному поданні, суд належним чином не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, який відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких. Також судом не в повній мірі враховані і наслідки, які настали від дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої один потерпілий ОСОБА_6 помер, а другий ОСОБА_7 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Крім того, при призначенні засудженому покарання суд не врахував роз’яснень, які містяться у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 р. " Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (v0014700-05) , згідно з якими у разі вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних чи інших одурманюючих засобів, суд повинен обговорити питання про визнання цієї обставини відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України такою, яка обтяжує покарання винного.

Так, визнавши, що засуджений учинив злочин в стані алкогольного сп’яніння, суд не обговорив питання про наявність чи відсутність підстав для визнання зазначеної обставини такою, що обтяжує покарання.

У зв’язку з вищезазначеним, колегія суддів вважає, що доводи касаційного подання щодо м’якості призначеного ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, є обґрунтованими, а тому постановлені щодо ОСОБА_5 судові рішення підлягають скасуванню за м’якістю призначеного йому покарання. З огляду на те, що апеляційний суд не вправі вийти за межі апеляції прокурора, в якій не оспорювалось правильність призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України, справу належить направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Якщо при новому розгляді справи буде доведена винуватість ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного злочину, то покарання йому належить призначити відповідно до вимог закону.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

задовольнити касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції.

Вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 24 липня 2009 року та вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 22 вересня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати за м’якістю призначеного покарання, а справу направити на новий судовий розгляд у той же районний суд в іншому складі суддів.