Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

захисника ОСОБА_8,

розглянувши у судовому засіданні 23 грудня 2008 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_3в інтересах засудженого ОСОБА_1 та засуджених ОСОБА_2 й ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Луганської області від 8 серпня 2008 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

вироком Первомайського міського суду Луганської області від 14 лютого 2008 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця м. Стаханова Луганської області, жителя АДРЕСА_1, не судимого,

засуджено:

- за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 296 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 125 КК України на 1 рік обмеження волі і на підставі ст. 49 КК України його звільнено від призначеного за цим законом покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю цих злочинів остаточне покарання ОСОБА_1 визначено у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України його звільнено від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 2,3 ст. 76 КК України;

ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 народження,

уродженця та жителя м. Первомайське Луганської області, не судимого,

засуджено:

- за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 6 років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 296 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 125 КК України на 1 рік обмеження волі і на підставі ст. 49 КК України його звільнено від призначеного за цим законом покарання у зв'язку із закінченням строків давності;

.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю цих злочинів остаточне покарання ОСОБА_2 визначено у виді позбавлення волі на строк 6 років.

ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_3 народження,

уродженця м. Стаханова Луганської області, жителя м. Первомайське Луганської області,

не судимого,

засуджено:

- за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 125 КК України на 1 рік обмеження волі і на підставі ст. 49 КК України його звільнено від призначеного за цим законом покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

На підставі ст. 75 КК України його звільнено від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 2,3 ст. 76 КК України.

За апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілої ОСОБА_5 вирок місцевого суду в частині призначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання скасовано Апеляційним судом Луганської області, яким постановлено свій вирок від 8 серпня 2008 року.

Цим вироком:

ОСОБА_1 призначено покарання за ч. 2 ст. 121 КК України 7 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 186 КК України 4 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 296 КК України 3 роки позбавлення волі; а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю цих злочинів ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. На підставі ст. 49 КК України його звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України у зв'язку із закінченням строків давності;

ОСОБА_2 призначено покарання за ч. 2 ст. 121 КК України 8 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 186 КК України 4 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 296 КК України 3 роки і 6 місяців позбавлення волі; а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю цих злочинів ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. На підставі ст. 49 КК України його звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.

У решті вирок залишено без зміни.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано винуватими та засуджено за те, що вони за обставин, викладених у вироку, у період часу з 22 год. 40 хв. до 23 год. 30 хв. 20 квітня 2003 року, будучи у стані алкогольного сп'яніння, по АДРЕСА_2, грубо порушуючи громадський порядок із мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, умисно завдали численні удари ногами в голову та інші частини тіла ОСОБА_6, чим заподіяли останньому тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.

Крім того, у цей же час та в цьому ж місці ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 спричинили ОСОБА_7 легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, після чого відкрито заволоділи його майном вартістю 18 грн. 10 коп.

У касаційних скаргах:

- захисник ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на те, що по справі не здобуто доказів про заподіяння ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_6, що спричинили смерть потерпілого, а також про вчинення ним хуліганства й грабежу, вважає, що суд неправильно застосував кримінальний закон і безпідставно засудив його за ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 296, ч. 2 ст. 186 КК України. Просить вирок суду щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу закрити за відсутністю в діях засудженого складу злочинів;

- засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі та доповненнях до неї висловлює аналогічні доводи та прохання, а також зазначає, що на досудовому слідстві показання давав під тиском слідчих органів;

- засуджений ОСОБА_2 посилається на те, що суд призначив йому надмірно суворе покарання. Вважає, що судом не було враховано ряд пом'якшуючих покарання обставин, які б могли вплинути на правильне постановлення рішення. Просить судові рішення щодо нього змінити, із застосуванням ст. 69 КК України пом'якшити йому покарання. У доповненнях до своєї касаційної скарги зазначає про непричетність ОСОБА_1 до вчинення злочинів, стверджує, що він обмовив останнього під час досудового слідства.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення захисника ОСОБА_8 на підтримання касаційних скарг, думку прокурора Ковтун Н.Я., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в умисному заподіянні групою осіб тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_6, що спричинило смерть потерпілого, та у відкритому заволодінні майном ОСОБА_7, поєднаним із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинених при встановлених у вироку обставинах, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується розглянутими у судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.

Зокрема, як видно із змісту протоколу огляду місця події 21 квітня 2003 року, на перехресті вулиць Інтернаціональна й Ватутіна виявлено труп ОСОБА_6 з ознаками насильницької смерті. (т. 1 а.с. 3-8)

Згідно з даними висновку судово-медичної експертизи у ОСОБА_6 виявлено численні садна, синці, забійні рани голови, субараноїдальний крововилив, набряк головного мозку та легенів. Виявлені тілесні ушкодження виникли від дії тупих предметів, ймовірно, були завдані принаймні шістьма ударами кулаком чи ногою в голову. Смерть ОСОБА_6. сталася в короткий проміжок часу від сукупності ушкоджень в ділянці голови, що призвело до крововиливів під оболонки й шлуночки головного мозку. Ці тілесні ушкодження є тяжкими за критерієм небезпечності для життя в момент заподіяння.

Із аналізу показань ОСОБА_2, які він давав 22 та 25 квітня, 25 червня, 9 та 11 липня 2003 року під час його допитів як підозрюваного, обвинуваченого, при відтворенні обстановки і обставин події 4 липня 2003 року, видно, що спочатку він сам, а згодом разом із ОСОБА_1 вони безпричинно побили ОСОБА_6При цьому як він, так і ОСОБА_1 завдавали удари ногами в голову потерпілому, "били як по футбольному м'ячу". Після чого залишили ОСОБА_6в місці, де наступного дня його було виявлено мертвим. Також з незначного приводу він, ОСОБА_1 і ОСОБА_4 побили ОСОБА_7 За пропозицією ОСОБА_1 обшукали кишені потерпілого та заволоділи його грошима і запальничкою. (т. 1, а.с. 33-35, 50-52, 190-198, 219-220, 267)

Ці показання ОСОБА_2 підтвердив і 7 липня 2003 року під час ставки віч-на-віч із ОСОБА_1, який також не заперечував своєї участі у побитті ОСОБА_6та ОСОБА_7 за вказаних ОСОБА_2 обставин, заперечуючи тільки свою причетність до заволодіння майном ОСОБА_7 (т.1 а.с. 203-205)

Такі ж показання ОСОБА_2 дав і у судових засіданнях 25 травня та 8 липня 2004 року. (т.2 а.с. 241, 251)

Зазначені показання ОСОБА_2 про обставини вчинення інкримінованих засудженим злочинів стверджуються іншими, дослідженими судом доказами, тому їх обґрунтовано визнано їх достовірними та покладено в основу вироку.

Так, потерпілий ОСОБА_7 як під час досудового слідства, так і в судових засіданнях послідовно стверджував, що після спільного вживання із засудженими спиртних напоїв, останні побили його, обшукали кишені й відкрито викрали у нього 17 грн., сигарети та запальничку. При цьому потерпілий наполягав на тому, що ініціатором заволодіння його майном був саме ОСОБА_1

Відповідно до даних, які містяться у протоколі огляду місця події, біля трупа ОСОБА_6виявлено запальничку. Про те, що її в цьому місці викинув ОСОБА_1 твердив ОСОБА_2

Цю запальничку ОСОБА_7 упізнав як свою власність серед пред'явлених йому аналогічних предметів. (т. а.с. 36)

Згідно з даними висновку судово-медичної експертизи у ОСОБА_7 виявлено струс головного мозку, забійні рани голови та грудної клітки, перелом кісток носа. Ці тілесні ушкодження могли утворитися від ударів кулаком та взутою ногою і відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Давши належну оцінку зазначеним доказам, суд дійшов обґрунтованого висновку, що показання ОСОБА_2 у судовому засіданні про те, що він обмовив ОСОБА_1 у його причетності до заподіяння ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень та заволодіння майном ОСОБА_7, (на що ОСОБА_2 посилається і в доповненнях до своєї касаційної скарги), є недостовірними. При цьому суд обґрунтовано послався на те, що у справі відсутні переконливі дані, з яких ОСОБА_2 міг би обмовити ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів. З цим висновком суду погоджується і колегія суддів.

Вищенаведеним спростовуються доводи касаційних скарг про непричетність ОСОБА_1 до заподіяння ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень та відкритого викрадення майна ОСОБА_7

Отже, суд правильно визнав винуватими ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у заподіянні групою осіб тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_6, що спричинило смерть потерпілого, та вчиненні ними відкритого викрадення майна потерпілого ОСОБА_7 Кваліфікація їх дії за ч.2 ст. 121 та ч.2 ст. 186 КК України є правильною.

Разом з тим, засудження ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 296 КК України не можна визнати законним з наступних підстав.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину середньої тяжкості, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі не більше п'яти років, і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років.

Санкція ч.2 ст. 296 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк не більше чотирьох років.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вчинили дії, за які їх засуджено за ч.2 ст. 296 КК України 20 квітня 2003 року. Тобто на момент постановлення 8 серпня 2008 року вироку щодо них минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

З огляду на це і керуючись вимогами ч. 1 ст. 49 КК України, ст. 376 КПК України, апеляційний суд повинен був за ч. 2 ст. 296 КК України звільнити засуджених від кримінальної відповідальності за цим законом і закрити справу в цій частині, але він цього не зробив, чим порушив закон.

За таких обставин вирок апеляційного суду у зазначеній частині підлягає скасуванню, а справа закриттю.

Крім того, як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2, а злочин, за який його засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України, вчинив 20 квітня 2003 року, тобто у сімнадцятирічному віці.

Відповідно до вимог ст. 102 КК України покарання у виді позбавлення волі неповнолітньому за вчинення тяжкого злочину не може бути призначене на строк більше семи років.

Однак апеляційний суд з порушенням вимог цього закону призначив йому покарання у виді 8 років позбавлення волі.

Оскільки апеляційним судом неправильно застосовано кримінальний закон, то вирок суду щодо ОСОБА_2 підлягає зміні - покарання за ч.2 ст. 121 КК України йому має бути визначено у виді 7 років позбавлення волі. Підстав для призначення йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України немає.

Призначаючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання апеляційний суд належним чином мотивував свій висновок про відсутність підстав для застосування ст. 69 КК України.

З таким висновком погоджується і колегія суддів, а тому доводи, що містяться з даного приводу у касаційній скарзі ОСОБА_2, позбавлені підстав.

Інших порушень норм кримінально-процесуального закону при провадженні досудового слідства та судового розгляду справи, які були б підставами для зміни чи скасування постановлених у справі судових рішень, не встановлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги захисника ОСОБА_3, засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Луганської області від 8 серпня 2008 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінити.

Вирок у частині засудження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 296 КК України скасувати, а справу в цій частині закрити на підставі 49 КК України (2341-14) у зв'язку із закінченням строків давності.

Знизити призначене ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 121 КК України до 7 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 2 ст. 186 КК України, призначити ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст. 121 та ч.2 ст. 186 КК України, вважати ОСОБА_1 засудженим до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

У решті цей вирок залишити без зміни.