Колегія суддів судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 18 грудня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурорів, які брали участь у розгляді справи судом першої інстанції на вирок та окрему ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2008 року.

Цим вироком

ОСОБА_2,

1980 року народження, громадянина України, не судимого,

виправдано за п.п.6, 12 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187, ч.1 ст. 263 КК України за недоведеністю участі у вчиненні злочинів, за ч.1 ст. 164 КК України - за відсутністю складу злочину.

ОСОБА_3,

1981 року народження, громадянина України, не судимого,

виправдано за п.п.6, 12 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187 КК України за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів.

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 обвинувачувалися в тому, що 17 червня 2004 року між 3 та 5 годинами, знаходячись у кв.АДРЕСА_1, вчинили розбійний напад на ОСОБА_4 та його умисне вбивство з корисливих мотивів. При цьому ОСОБА_2 завдав потерпілому не менш, ніж 18 ударів у голову та тулуб, а ОСОБА_3 душив його мотузкою. Після цього ОСОБА_2, взявши на кухні ніж, завдав потерпілому два удари у черево та спину. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_4 помер на місці вчинення злочину від масивної внутрішньої кровотечі, а обвинувачені заволоділи його телевізором вартістю 1744 грн.

ОСОБА_2, крім того, обвинувачувався в тому, що він, починаючи з 24 лютого 2003 року, злісно ухилявся від сплати аліментів на утримання своєї доньки ОСОБА_5 і допустив заборгованість у сумі 3385 грн. 80 коп., а також у незаконному придбанні та зберіганні за місцем проживання 17 патронів калібру 7,62 мм та одного патрона калібру 5,6 мм.

Виправдовуючи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за п.п.6, 12 ч.2 ст. 115 та ч.4 ст. 187 КК України, суд послався на те, що показання підсудних та свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 на досудовому слідстві не є допустимими доказами, оскільки отримані із застосуванням незаконних методів дізнання та слідства. Протокол обшуку у квартирі ОСОБА_2, згідно з яким було вилучено його сорочку із слідами крові, є сфальсифікованим, а тому цей речовий доказ та зроблений в результаті його дослідження висновок судово-імунологічної експертизи також не взяті до уваги, як докази винності обвинувачених. Всі інші докази, що на них посилалося обвинувачення, не довели вчинення цих злочинів ОСОБА_2 і ОСОБА_3.

Виправдовуючи ОСОБА_2 за ч.1 ст. 164 КК України суд зазначив, що йому не було відомо про наявність рішення про стягнення з нього аліментів, а також про попередження його про заборгованість з аліментів, а тому відсутній умисел на ухилення від сплати аліментів.

За ч.1 ст. 263 КК України ОСОБА_2 виправдано у зв`язку з тим, що ключі від квартири ОСОБА_2 були у розпорядженні працівників міліції до проведення обшуку і з урахуванням відсутності у нього будь-якої зброї, зберігання ним бойових припасів викликає сумніви, які мають тлумачитись на користь підсудного.

По справі постановлено окрему ухвалу на адресу Генерального прокурора України, у якій його повідомлено про вище вказані порушення кримінально-процесуального закону, допущені при проведенні досудового слідства по даній справі, а також несвоєчасне виконання прокуратурою Рівненської області судових доручень.

У касаційному поданні прокурори, які брали участь у розгляді справи судом першої інстанції, просять вирок скасувати, справу направити на новий судовий розгляд. Посилаються на безпідставність виправдання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та наявність у справі достатніх і допустимих доказів їхньої винності у вчиненні інкримінованих їм злочинів. Також просять скасувати окрему ухвалу, як необґрунтовану.

Заслухавши доповідь судді Шевченко Т.В., прокурора Казнадзея В.В., який підтримав касаційне подання, виправданих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, захисника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1, які просили залишити вирок та окрему ухвалу без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню, а вирок і окрема ухвала зміні з таких підстав.

Згідно ч.2 ст. 327 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена. За змістом закону, за відсутності достатніх і допустимих доказів, а також наявності сумнівів у доведеності вини, постановляється виправдувальний вирок. В даній справі такі обставини присутні.

Так в судовому засіданні ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не визнали своє вини і пояснили, що злочинів у яких обвинувачені, не вчиняли, а показання на досудовому слідстві давали внаслідок застосування незаконних методів з боку працівників міліції.

Суд обґрунтовано не визнав допустимими доказами показання підсудних на досудовому слідстві, оскільки під час судового розгляду було встановлено, що саме при проведенні дізнання по цій справі у підсудних виникли тілесні ушкодження, що викликає сумніви у добровільності їхніх показань та дає підстави вважати, що до них застосовувалися незаконні методи. Цей висновок суду підтверджується матеріалами справи. Згідно з висновками судово-медичної експертизи (т.1 а.с.67, 73) у ОСОБА_2 і ОСОБА_3 при огляді 1 липня 2004 року були виявлені тілесні ушкодження, які могли виникнути за 10-15 діб до огляду, тобто не виключається 20 червня 2004 року. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 був затриманий в порядку провадження по справі про адміністративне правопорушення 19.06.2004 року (т.4 а.с.87), а ОСОБА_3 20.06.2004 року (т.4 а.с.125) та за постановами суду до них були застосовані адміністративні стягнення у виді адміністративного арешту. Але саме в цей час - з 20 по 23 червня 2004 року вони допитувалися як свідки відносно вбивства ОСОБА_4, проводилися очні ставки між ними та іншими свідками (т.2 а.с.192, 204, 210, 212, 214, 217). При цьому, як убачається з цих протоколів допиту, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 заперечували свою участь у вчиненні злочину. Але, 25 червня 2004 року з`явилися їхні явки з повинною, в яких вони визнали свою вину (т.2 а.с.1,46). За таких обставин доводи касаційного подання про те, що тілесні ушкодження у ОСОБА_2 і ОСОБА_3 виникли до їхнього затримання і допиту по даній справі є безпідставними. Факти фальсифікації матеріалів про адміністративні правопорушення були встановлені в судому засіданні, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_8, який пояснив, що на вимогу начальника карного розшуку ОСОБА_9 сфальсифікував рапорт про те, що ОСОБА_3 вчинив адміністративне правопорушення. Даними журналу обліку громадян, запрошених до Рівненського МВ УМВСУ, з якого убачається, що 20 червня об 11 годині ОСОБА_3 перебував у відділку міліції, а не на вул.Соборній, як це зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення. Крім того, як справедливо відмітив суд у вироку, ці особи затримувалися ніби-то за вчинення адміністративного правопорушення саме працівниками карного розшуку після виявлення вбивства ОСОБА_4. Тому, доводи касаційного подання про відсутність підстав для сумнівів щодо відповідності дійсності даних, зазначених у матеріалах про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не можна вважати переконливими. Не можна погодитись і з доводами касаційного подання проте, що під час допитів на досудовому слідстві ОСОБА_2 і ОСОБА_3 поясняли про такі подробиці вчинення злочину, про які не було відомо працівникам міліції, оскільки ті обставини, на які посилаються прокурори - щодо продуктів, які знаходилися на тарілках, розбитої пляшки та таке інше, були зафіксовані у протоколах огляду місця події, які складалися до затримання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (т.1 а.с.4-26, 30).

З тих самих підстав суд правильно не визнав достовірними доказами показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_10, які також відмовилися від своїх свідчень під час досудового слідства про те, що ніби-то бачили ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у ніч на 17.06.2004 року біля під`їзду, в якому жив ОСОБА_4 з незнайомою дівчиною і пояснили, що до них застосовувалися незаконні методи, коли вони були піддані адміністративному арешту. З матеріалів справи убачається, що так, як і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за вчинення непокори працівникам міліції були затримані і піддані судом адміністративному арешту ОСОБА_10 - 18.06.2004 року, ОСОБА_6 - 21.06.2004. І саме в ці дні проводилися їхні допити як свідків по справі за фактом вбивства ОСОБА_4 та очні ставки з ОСОБА_2 і ОСОБА_3. (т.2 а.с.190, 195, 210, 212, 214). За скаргами ОСОБА_6 та ОСОБА_3 постанови суддів про притягнення до адміністративної відповідальності були скасовані. В судовому засіданні встановлено, що 20 червня 2004 року ОСОБА_7 перебувала на бесіді у відділі карного розшуку з 10 до 22 години 15 хвилин, а вже 21 червня 2004 року вона звернулася із скаргою на дії працівників карного розшуку, які застосовували щодо неї та її брата ОСОБА_6 фізичний та психічний вплив.

Судом правильно визнано факт фальсифікації протоколу обшуку у квартирі ОСОБА_2 (т.2 а.с.99) та речового доказу - сорочки ОСОБА_2. Із зазначеного протоколу убачається, що запис про вилучення сорочки в ньому дописаний, а з копії протоколу, наданій матір`ю ОСОБА_2, видно, що в ньому не було такого запису (т.3 а.с.153). Крім того, якщо всі предмети, що вилучалися під час обшуку, були опечатані у пакеті, то чому, у протоколі огляду цих предметів не зазначено, що упаковку пакету було пошкоджено (т.1 а.с.259). На експертизу ця сорочка надійшла в окремому опечатаному пакеті (т.1 а.с.167-169). За яких обставин відбулося опечатування цієї сорочки із матеріалів справи не вбачається. З показань свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які були понятими під час проведення обшуку слідує, що вони не бачили плям крові на сорочці, яку оглядали під час обшуку. З пояснень експерта ОСОБА_13 видно, що на сорочці, яка надійшла на експертизу ці плями можна було побачити неозброєним оком. Таким чином, є незрозумілими обставини виникнення цих плям крові на сорочці ОСОБА_2.

Крім того, як убачається з протоколу обшуку, з місця проживання ОСОБА_2 вилучалися 17 патронів калібру 7,62 мм., однак у протоколі огляду предметів, що вилучалися під час обшуку (т.1 а.с.259), йдеться також про огляд маленького патрону довжиною 25 мм. За яких обставин було вилучено цей патрон із матеріалів справи не видно. Протокол огляду речових доказів та постанова про долучення їх до справи датовані раніше, ніж ці докази вилучалися.

Що стосується відбитків пальців, то суд теж правильно не врахував їх як доказ винності ОСОБА_2. Як убачається з протоколу огляду місця події (т.1 а.с.8) за місцем проживання загиблого ОСОБА_4 було вилучено 26 відбитків пальців рук. Натомість, для проведення дактилоскопічної експертизи надійшло 33 відбитка пальців, вилучених при огляді місця події (т.1 а.с.237-246). Звідки взялися зайві 7 відбитків з матеріалів справи не убачається. З яких предметів було знято 3 відбитка, що згідно названому висновку експертизи належать ОСОБА_2, також встановити не можливо. За таких обставин доводи касаційного подання про те, що суд безпідставно відкинув ці докази є непереконливими.

З огляду на встановлені судом всі зазначені порушення закону під час проведення дізнання та досудового слідства у цій справі, а також достовірно встановленого судом факту про наявність у розпорядженні працівників міліції ключів від квартири ОСОБА_2 до проведення в ній обшуку - вони були вилучені у нього під час адміністративного затримання 19.06.2004 року (т.4 а.с.87), відсутність у підсудного будь-якої зброї, суд правильно поставив під сумнів зберігання ним за місцем проживання бойових припасів і витлумачив ці сумніви на користь підсудного.

Таким чином, суд повно всебічно і об`єктивно дослідив і оцінив всі докази у цій справі і дійшов правильного висновку про відсутність достатніх та допустимих доказів для визнання підсудних винними у вчиненні інкримінованих злочинів і виправдав їх за п.п.6, 12 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187 КК України, а ОСОБА_2 і за ч.1 ст. 263 КК України у зв`язку з недоведеністю участі у вчиненні злочинів.

Виправдання ОСОБА_2 за ч.1 ст. 164 КК України за відсутністю складу злочину також є правильним. Об`єктивну сторону зазначеного злочину становить злісне ухилення від сплати аліментів, а суб`єктивну - прямий умисел, тобто, після відповідного попередження державного виконавця винний продовжував умисно ухилятись від виконання цього обов`язку. Однак, в судовому засіданні було достовірно встановлено, що попередження державного виконавця ОСОБА_2 не отримував, оскільки вони направлялися за іншої адресою, а тому не можна вважати, що у нього був умисел на злісне ухилення від сплати аліментів.

У зв`язку з тим, що всі порушення закону, на які вказано в окремій ухвалі суду, підтверджено матеріалами справи, суд правильно прийняв рішення про необхідність доведення про них до відома Генерального прокурора України, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурорів, які брали участь у розгляді справи судом першої інстанції - без задоволення, а вирок та окрему ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2008 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - без зміни.