Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 18 грудня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на постановлені щодо нього та засудженого ОСОБА_2 судові рішення.

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2007 року засуджено:

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, судимого вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2000 року за ч.1 ст. 101, ч.2 ст. 106, ч.2 ст. 140, ст. 17 ч.2 ст. 82 КК України в редакції 1960 року на три роки шість місяців позбавлення волі, постановою Жовтоводського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2002 року замінена невідбута частина покарання один рік чотири місяці та дев'ять днів позбавлення волі на обмеження волі на той же строк на підставі ст. 82 КК України, звільненого 28 лютого 2003 року постановою Широківського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2003 року умовно - достроково на одинадцять місяців та дев'ять днів,

за ч.1 ст. 115 КК України на п'ятнадцять років позбавлення волі, ч.3 ст. 289 КК України на дев'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, п.1 ст. 28, ч.2 ст. 194 КК України на п'ять років позбавлення волі, ч.2 ст. 185 КК України на два роки позбавлення волі, ч.3 ст. 185 КК України на п'ять років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 остаточно призначено п'ятнадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2, судимості не має,

за ч.1 ст. 396 КК України на три роки позбавлення волі, ч.3 ст. 289 КК України на дев'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, п.1 ст. 28, ч.2 ст. 194 КК України на чотири роки позбавлення волі, ч.2 ст. 185 КК України на два роки позбавлення волі, ч.3 ст. 185 КК України на п'ять років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 70 КК України ОСОБА_2 остаточно призначено дев'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Постановлено стягнути на користь потерпілої ОСОБА_4 солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 матеріальну шкоду у сумі 22 832, 24 грн., із ОСОБА_1 - 4 652,15 грн. матеріальної та 70 000 грн. моральної шкоди, а також із ОСОБА_2 - 30 000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2007 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін. Щодо ОСОБА_2 вирок у частині призначеного за ч.3 ст. 289 КК України покарання змінено, й пом'якшено його до семи років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а на підставі ст. 70 КК України остаточно призначено сім років позбавлення волі з конфіскацією всього його майна.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у вчиненні умисних злочинів за наступних обставин.

31 липня 2006 року приблизно о 21 год. 50 хв. у м. Дніпропетровську ОСОБА_1 зустрів свого знайомого ОСОБА_5, який був на автомобілі "Шевроле - Нубіра", державний номер НОМЕР_1, й разом із ним приїхав до себе у гараж, розташований на території гаражно-будівельного кооперативу "Осінь" по вул. Осінній, 2, де між ними на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків виникла бійка, в ході якої ОСОБА_1 із метою позбавлення життя ОСОБА_5 завдав останньому каменем не менше 13 ударів по голові, спричинивши 23 рани у різних ділянках голови. Смерть ОСОБА_5 настала від відкритої черепно-мозкової травми з переломом кісток склепіння черепа та крововиливами під оболонку головного мозку.

Усвідомлюючи, що ОСОБА_5 від спричинених тілесних ушкоджень помер, ОСОБА_1 повторно, за попередньою змовою з ОСОБА_2 із метою приховати вчинений злочин, маючи умисел на незаконне заволодіння автомобілем потерпілого, помістили туди труп ОСОБА_5 та поїхали у селище Шевченкове у м. Дніпропетровськ, де ОСОБА_1 скинув його у річку Самара. В подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_2, використовуючи вказаний автомобіль, поїхали у напрямку м. Дніпропетровськ, тобто заволоділи транспортним засобом, заподіявши потерпілій ОСОБА_4 велику матеріальну шкоду на суму 82062 грн. 50 коп. Під час руху ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, не впорався з керуванням, в результаті чого автомобіль з'їхав у кювет. Після невдалих спроб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зрозуміли, що виїхати з кювету вони не зможуть, а тому, маючи умисел на знищення чужого майна та з метою приховатисліди злочину, використовуючи аерозольний балончик із легкозаймистою сумішшю та запальничку, підпалили салон автомобіля. Переконавшись у загоранні автомобіля, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із місця злочину зникли.

Окрім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 засуджено за те, що вони за попередньою змовою, а останній ще й повторно, 1 серпня 2006 року приблизно о 2-ій годині у м. Дніпропетровську, використовуючи ключі ОСОБА_5, проникли у його будинок АДРЕСА_1, звідки викрали майно на суму 14873 грн., а приблизно о 4 год. 28 хв. за попередньою змовою, повторно, знаходячись біля банкомату ВАТ КБ "Надра", за допомогою банківських карток ОСОБА_5, зняли з рахунків останнього грошові кошти у сумі 1690 грн.

Також ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, 31 липня 2006 року у м. Дніпропетровську о 21 год. 30 хв. по вул. Осіння, 2 в гаражному кооперативі "Осінь", усвідомлюючи, що, вбивши ОСОБА_5, ОСОБА_1 вчинив особливо тяжкий злочин, на прохання останнього сприяв йому у приховуванні слідів злочину, а саме, допоміг ОСОБА_1 покласти труп ОСОБА_5 в автомобіль "Шевроле - Нубіра" й вивезти у селище Шевченкове у м. Дніпропетровську до річки Самара, де ОСОБА_1 його втопив.

За змістом касаційної скарги засуджений ОСОБА_1, не оспорюючи, що ОСОБА_5 загинув унаслідок його дій, стверджує, що умислу на його вбивство не мав, а тілесні ушкодження завдав потерпілому з метою захисту від його ударів. Також посилається на істотні порушення вимог кримінально - процесуального закону і просить вирок змінити й пом'якшити покарання.

У касаційному поданні прокурор указує на те, що апеляційний суд помилково дійшов висновку про можливість пом'якшення призначеного ОСОБА_2 покарання, у зв'язку з чим просить ухвалу апеляційного суду скасувати й справу направити на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого, підтримав касаційне подання та просив ухвалу апеляційного суду скасувати у зв'язку з порушенням апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України та необґрунтованим пом'якшенням ОСОБА_2 покарання, перевіривши матеріали справи й доводи касаційних подання та скарги, колегія суддів уважає, що вони задоволенню не підлягають.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_1 ще й повторно, незаконного заволодіння транспортним засобом, що спричинило велику матеріальну шкоду, умисного знищення чужого майна шляхом підпалу, таємного повторного викрадення чужого майна, як поєднаного з проникненням у житло, так і без такого, ОСОБА_2 у заздалегідь не обіцяному приховуванні особливо тяжкого злочину, відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на сукупності належним чином оцінених та перевірених у судовому засіданні доказах, є обґрунтованими та у касаційній скарзі засудженим ОСОБА_1 й прокурором у касаційному поданні не оскаржуються.

Що ж стосується тверджень засудженого ОСОБА_1 про неправильну кваліфікацію його дій за ч.1 ст. 115 КК України, то вони спростовуються матеріалами кримінальної справи.

Так, ОСОБА_1 у суді визнав, що 31 липня 2006 року під час бійки з потерпілим ОСОБА_5 завдавав йому удари каменем по голові. Переконавшись, що ОСОБА_5 мертвий, він попросив ОСОБА_2 допомогти йому приховати труп, який вони вивезли на машині потерпілого до р. Самара у с. Шевченкове та втопили.

Такі показання засудженого ОСОБА_1 узгоджуються з показаннями засудженого ОСОБА_2, який був очевидцем бійки та в ході досудового слідства й у суді давав послідовні показання, в яких підтвердив, що ОСОБА_1, поваливши на землю ОСОБА_5, сів на нього зверху та завдав ОСОБА_5 цеглиною удари по голові. Коли ОСОБА_1 зрозумів, що ОСОБА_5 помер, то попросив його допомогти сховати труп, який вони разом із ОСОБА_1 поклали в автомобіль та вивезли до річки Самара. Там ОСОБА_1 труп ОСОБА_5 втопив.

Винуватість ОСОБА_1 в умисному позбавлені життя ОСОБА_5 також підтверджується даними протоколу відтворення обстановки та обставин події, проведеного за участю ОСОБА_1, під час якого останній детально розповів про обставини бійки між ним та потерпілим ОСОБА_5, а також висновком судово - медичної експертизи, відповідно до якого у ОСОБА_5 виявлено 23 рани на різних ділянках голови, а його смерть настала від відкритої черепно - мозкової травми з переломом кісток склепіння черепа та крововиливів під оболонку головного мозку.

В матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_1 завдавав удари ОСОБА_5, захищаючись від неправомірного посягання останнього. Не вказував у своїх показаннях про наявність загрози його життю чи здоров'ю з боку ОСОБА_5 й сам ОСОБА_1

Обставини заподіяння ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, які потягли його смерть, і підтверджує сам засуджений, а також локалізація цих ушкоджень в області голови свідчить про наявність умислу у ОСОБА_1 на позбавлення життя потерпілого під час бійки на ґрунті особистих неприязних стосунків.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про умисний характер дій ОСОБА_1 щодо позбавлення життя ОСОБА_5 та кваліфікація дій засудженого за ч.1 ст. 115 КК України є правильною.

Призначене винному покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Доводи засудженого у касаційній скарзі про те, що ноутбук "АСУС" А 600 КТ він не викрадав із житла потерпілого, а придбав у магазині, не відповідають дійсності.

Зокрема, під час допиту у судовому засіданні ОСОБА_1 зазначив, що вказаний в обвинувальному висновку перелік майна, викраденого у ОСОБА_5, серед якого значиться й ноутбук, є правильним (т.3, а.с. 211).

Окрім того, з матеріалів кримінальної справи вбачається, що технічні характеристики ноутбуку, добровільно виданого правоохоронним органам ОСОБА_8, якому його продав ОСОБА_1 (т.1, а.с.54) та який визнано речовим доказом й передано в камеру зберігання речових доказів прокуратури Індустріального району м. Дніпропетровська, а вироком постановлено повернути потерпілій, співпадають з даними гарантійного талону, який ОСОБА_4 добровільно надала органам досудового слідства (т.1, а.с.21).

Посилання ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції не надав йому права виступити в дебатах і з останнім словом суперечить матеріалам справи, оскільки згідно з протоколом судового засідання ОСОБА_1 брав участь у судових дебатах, а потім звертався до суду з останнім словом (т.3, а.с. 223,224).

Твердження засудженого про те, що суд першої інстанції під час розгляду справи необґрунтовано відмовив йому в ознайомленні з матеріалами справи, є безпідставними, оскільки такого клопотання ОСОБА_1 у судовому засіданні не заявляв. В подальшому після постановлення вироку засуджений ознайомився як із матеріалами справи, так і протоколом судового засідання, про що свідчать наявні у матеріалах кримінальної справи розписки (т.3, а.с. 244).

Не знайшли свого підтвердження й доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд порушив його право на захист, не викликавши його на апеляційний розгляд справи, так як із матеріалів справи вбачається, що відповідне клопотання про участь у суді апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_1 не подавав.

Таким чином, вирок суду в частині засудження ОСОБА_1 за вчинення вказаних злочинів є обґрунтованим.

Також колегія суддів не може погодитись із доводами прокурора про безпідставність пом'якшення покарання ОСОБА_2

За змістом ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. При цьому покарання повинно бути необхідне й достатнє для виправлення особи та попередження вчинення нових злочинів.

Як зазначено у вироку та ухвалі, ОСОБА_2 судимості не має, характеризувався позитивно, під час учинення інкримінованих йому злочинів виконував другорядну роль, з огляду на що висновок апеляційного суду про наявність підстав для пом'якшення йому покарання є обґрунтованим.

Не вбачається з матеріалів справи порушень апеляційною інстанцією й вимог ст. 377 КПК України.

Разом із тим, посилання суду при кваліфікації дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.2 ст. 194 КК України на п.1 ст. 28 КК України є зайвим.

Відповідно до ч.1 ст. 29 КК України виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.

Згідно з вироком суд визнав, що умисне знищення чужого майна шляхом підпалу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили групою осіб, тобто обоє діяли як співвиконавці злочину, а тому кваліфікація їх дій за ч.2 ст. 194 КК України, незважаючи на те, що кваліфікуюча ознака група осіб даним складом злочину не передбачена, додаткового посилання на п.1 ст. 28 КК України не потребує, у зв'язку із чим судові рішення в цій частині в порядку ст. 395 КПК України підлягають зміні.

Окрім того, перевіркою матеріалів справи виявлено порушення судом першої інстанції вимог кримінально-процесуального закону при вирішенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_4

Як вбачається з протоколу судового засідання, ОСОБА_4 заявила клопотання про долучення до матеріалів справи позову в ході судового слідства під час її допиту. Разом з тим, відповідно до ч.3 ст. 28 КПК України цивільний позов може бути пред'явлено лише до початку судового слідства. Крім того, задовольнивши клопотання потерпілої, суд, порушивши ст.297 цього Кодексу, позов не оголосив (т.3, а.с. 212).

В подальшому, приймаючи рішення про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_4 27 484 грн. 39 коп. матеріальної та 100 000 моральної шкоди, суд не навів, як того вимагає ст. 334 КПК України, обґрунтування визначення саме такого розміру шкоди.

Не звернув увагу на вказані недоліки при вирішенні цивільного позову й апеляційний суд, у зв'язку з чим судові рішення по справі в частині вирішення цивільного позову також у порядку ст. 395 КПК України необхідно скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства, при якому необхідно врахувати вищевикладене та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 394 і 395 КПК України, колегія суддів, -

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2007 року щодо ОСОБА_1 таОСОБА_2 в порядку ст. 395 КПК України змінити, виключити при кваліфікації дій засуджених за ч.2 ст. 194 КК України посилання на ч.1 ст. 28 КК України як зайве.

Цей же вирок та ухвалу в частині вирішення цивільного позову про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 матеріальної та моральної шкоди в порядку ст. 395 КПК України скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.