Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 20 листопада 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та захисника ОСОБА_1 на постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення.

Вироком Новоазовського районного суду Донецької області від 22 жовтня 2007 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1судимості не має,

засуджено за ч.1 ст. 364 КК України на два роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані із виконанням організаційно - розпорядчих обов'язків на строк один рік шість місяців, ч.1 ст. 366 КК України на один рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані із виконанням організаційно - розпорядчих обов'язків на строк один рік.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_2 призначено два роки шість місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані із виконанням організаційно - розпорядчих обов'язків на строк два роки.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 16 січня 2008 року вирок змінено, на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік. Його також зобов'язано відповідно до ст. 76 КК України не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально - виконавчої системи та повідомляти ці органи про зміну місця проживання або роботи.

ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він, працюючи державним виконавцем Державної виконавчої служби в Новоазовському районі Донецької області й будучи представником влади та службовою особою, 22 березня 2006 року приїхав у с. Бердянське Новоазовського району Донецької області для проведення виконавчих дій щодо виконання судового рішення про звільнення земельних ділянок ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, однак, зловживаючи своїм службовим становищем, усупереч інтересам служби та в інтересах третіх осіб не став учиняти дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду, а власноручно вніс до актів державного виконавця завідомо неправдиві відомості про те, що земельні ділянки ОСОБА_3., ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звільнені, хоча самовільно зайняті цими громадянами земельні ділянки звільнені не були.

У подальшому на підставі вказаних актів ОСОБА_2., зловживаючи своїм службовим становищем, умисно всупереч інтересам служби та в інтересах третіх осіб 23 березня 2006 року, знаходячись в приміщенні державної виконавчої служби Новоазовського району Донецької області, незаконно виніс постанови про закінчення виконавчих проваджень про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ввів в оману начальника ДВС в Новоазовському районі Донецької області, який затвердив вказані постанови, які того ж дня направлено до Новоазовського районного суду Донецької області.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на відсутність підстав для звільнення на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

За змістом касаційної скарги захисник ОСОБА_1, посилаючись на безпідставність засудження ОСОБА_2 та порушення апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України, просить судові рішення щодо останнього скасувати, а справу закрити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги захисника та касаційного подання, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих злочинів відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на належним чином оцінених та перевірених у судовому засіданні доказах, і є обґрунтованими.

Так, ОСОБА_2. хоча й не визнав свою винуватість, на досудовому слідстві та в суді не заперечував, що 22 березня 2006 року він з метою проведення виконавчих дій щодо звільнення самовільно захоплених земельних ділянок у тому числі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, приїхав у с. Бердянське Новоазовського району Донецької області. Спочатку він приїхав до ОСОБА_7, гараж якого також підлягав знесенню із самовільно зайнятої ділянки. Однак удома виявився його батько - ОСОБА_8 разом із яким він поїхав на узбережжя моря. На березі Азовського моря в районі бази відпочинку "Сокіл" він побачив рибальські гаражі. ОСОБА_8 показав місце, де знаходився гараж його сина, і виявилося, що земельна ділянка ОСОБА_7 звільнена, гаражу не було, а на землі виднілися сліди шлаку. У цей час до нього підійшли ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та інші громадяни, яким він представився й повідомив, що приїхав перевірити виконання рішення суду про звільнення земельних ділянок й, зокрема, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Присутні почали йому пояснювати, що на вказаних земельних ділянках знаходилися металеві гаражі, які вони забрали раніше. Він повірив, що земельні ділянки звільнені й не став особисто перевіряти наявність чи відсутність гаражів та в присутності понятих склав акти державного виконавця, в яких зазначив, що земельні ділянки, вказані у виконавчих листах, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 попередньо звільнені ними добровільно, металеві гаражі вивезені. 23 березня 2006 року на підставі вказаних актів він виніс постанови про закінчення виконавчих проваджень та надав їх начальнику ВДВС у Новоазовському районі Донецької області для затвердження. В подальшому затверджені постанови направив до Новоазовського районного суду Донецької області.

Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_5 у суді показали, що весною 2006 року в с. Берегове, де на березі моря знаходяться їх гаражі, приїжджав державний виконавець ОСОБА_2. і повідомив, що в нього на виконанні знаходяться виконавчі листи про звільнення самовільно зайнятих ними земельних ділянок. Вони переконали ОСОБА_2 у тому, що вказані земельні ділянки вони самі звільнять найближчим часом і потреби в примусовому знесенні гаражів немає. Після цього ОСОБА_2. у їх присутності склав акти державного виконавця про те, що земельні ділянки, самовільно зайняті під розміщення гаражів, у тому числі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, звільнено. Проте в подальшому рішення суду про звільнення самовільно зайняти х земельних ділянок вони не виконали, гаражі залишались на земельних ділянках, в тому числі і на час судового розгляду справи.

Згідно із даними протоколів огляду місця події від 12 жовтня 2006 року та 15 лютого 2007 року в с. Бердянське Новоазовського району Донецької області на березі Азовського моря в районі бази відпочинку "Сокіл" знаходяться металеві гаражі для човнів, які належать ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Основа всіх гаражів викладена з бетону та закам'янілого сипучого шлаку і є монолітною конструкцією без слідів руйнування та переміщення.

Винуватість ОСОБА_2 також підтверджується даними судово - почеркознавчих експертиз, відповідно до яких записи в актах державного виконавця про звільнення земельних ділянок ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також підписи в постановах про закінчення виконавчого провадження щодо вказаних громадян виконані ОСОБА_2

Таким чином, суд законно і обґрунтовано засудив ОСОБА_2 за ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України.

Твердження прокурора про безпідставність звільнення апеляційним судом ОСОБА_2 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, є необґрунтованими.

Зі змісту ухвали апеляційного суду убачається, що звільняючи ОСОБА_2 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, суд належним чином урахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного, який за місцем проживання та роботи до вчинення злочинів характеризувався позитивно, раніше не судимий, а також обставини, які спонукали його вчинити ці злочини.

Свої висновки про те, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_2 надто суворе покарання, апеляційна інстанція належним чином мотивувала.

Неспроможними також є доводи захисника ОСОБА_1 про те, що при розгляді апеляції ОСОБА_2 суд допустив порушення вимог ст. 377 КПК України.

Перевіркою матеріалів справи підстав, які тягнуть зміну чи скасування судових рішень, не встановлено.

З огляду на викладене передбачені законом підстави для призначення справи до касаційного розгляду відсутні.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів, -

відмовити у задоволенні касаційного подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та касаційної скарги захисника ОСОБА_1