Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні 13 листопада 2008 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на постановлені щодо нього судові рішення.

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2007 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Запоріжжя, не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком 3 роки, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Запорізької області від 5 березня 2008 року вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 6 листопада 2006 року у м. Запоріжжя, керуючи автомобілем ЗАЗ-1102, на порушення вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху, маючи об'єктивну можливість виявити пішохода ОСОБА_2, який перетинав проїзну частину дороги, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та допустив наїзд на нього. Внаслідок ДТП ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 посилається на неповноту й однобічність досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Стверджує, що не бачив потерпілого, оскільки його загороджував автомобіль, що рухався зліва. Указує, що слідчими порушено його право на захист, оскільки він не був допитаний у якості підозрюваного та не зміг реалізувати свої права, зокрема, при відтворенні обстановки та обставин події, так як у цій слідчій дії брав участь як свідок у справі. Просить скасувати судові рішення й направити справу на додаткове розслідування.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає.

З матеріалів справи убачається, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного у вироку злочину ґрунтується на сукупності зібраних у справі доказів і є правильним.

Винність ОСОБА_1 підтверджується показаннями самого засудженого, а також показаннями свідка-очевидця події ОСОБА_3, даними, що містяться у протоколах огляду місця події, відтворення обстановки та обставин події, висновках судово-медичної, комплексної судової медико-автотехнічної експертиз та іншими матеріалами справи. Зазначені докази узгоджуються між собою та іншими доказами у справі.

Зокрема, згідно висновку комплексної судової медико-автотехнічної експертизи дії ОСОБА_1 не відповідають вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху. При цьому, виходячи як із показань свідка-очевидця події ОСОБА_3, так й з показань самого ОСОБА_1, він мав технічну можливість запобігти наїзду в момент виникнення небезпеки.

За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно.

Даних, які б свідчили, що у справі щодо ОСОБА_1 неправильно застосовано кримінальний закон, не встановлено.

Вивченням матеріалів справи не виявлено істотних порушень кримінально-процесуального закону, які тягнули б скасування постановлених у справі судових рішень.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Усі наведені засудженим ОСОБА_1 в апеляції доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам його касаційної скарги, у тому числі щодо порушення слідчим його права на захист, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції і не знайшли свого підтвердження, їх належним чином перевірено й спростовано.

Покарання ОСОБА_1 призначено згідно з вимогами ст. 65 КК України, є обґрунтованим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження нових злочинів.

Отже, передбачені ст. 398 ч. 1 КПК України підстави для призначення справи щодо ОСОБА_1 до касаційного розгляду відсутні.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 відмовити.