Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів:Черпіцької Л.Т. Розваляєвої Т.С. Маслія В.І.

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 16 січня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року у справі № 617/16270/12 за позовом ОСОБА_4 до Овруцької міської ради Житомирської області, третя особа - ОСОБА_5, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

У грудні 2012 року ОСОБА_4 звернулась з позовом Овруцької міської ради Житомирської області, третя особа - ОСОБА_5, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Овруцької міської ради у вирішенні спору між нею та ОСОБА_5 щодо затвердження фактично існуючих меж, зобов'язати Овруцьку міську раду прийняти рішення щодо її заяви про затвердження фактично існуючих меж.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_4 зазначила, що відмова Овруцької міської ради у вирішенні спору між нею та ОСОБА_5 щодо затвердження фактично існуючих меж є протиправною, оскільки вирішення земельних спорів у відповідності до ч.3 ст. 158 ЗК України є компетенцією відповідача.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 16 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернулась з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 27.11.2007 року. Право власності на 6/25 частин вказаного житлового будинку зареєстроване за позивачем 04.07.2008 року КП "Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради" за № 11463417.

Рішенням 38-ї сесії 5-го скликання Овруцької міської ради № 295 від 26.10.2010 року позивачу надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

У подальшому, позивач звернулась до землевпорядної організації для виготовлення технічної документації із землеустрою. Однак, один із співвласників житлового будинку - ОСОБА_5 відмовилась погоджувати акт визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі, який згідно з ст. 198 ЗК України є одним із документів технічної документації.

У зв'язку із цим, ОСОБА_4 звернулась до Овруцької міської ради із заявою про вирішення земельного спору між нею та третьою особою шляхом затвердження рішенням фактично існуючих меж.

Листом від 21.11.2012 р. № Г-2353/17 відповідач повідомив позивачу, що затвердження технічної документації та передача земельної ділянки можлива після розгляду міською радою погодженої в установленому законом порядку технічної документації із землеустрою, яку позивачем не представлено.

Не погоджуючись з відмовою відповідача, ОСОБА_4 звернулась до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач обґрунтовано відмовив позивачу у встановленні меж землекористування, оскільки зважаючи на наявність спору між співвласниками жилого будинку щодо порядку землекористування, таке рішення порушить права інших співвласників.

Колегія суддів вважає передчасними такі висновки судів, враховуючи наступне.

Так, у даній адміністративній справі предметом спору є бездіяльність органу місцевого самоврядування - Овруцької міської ради щодо не вирішення земельного спору між співвласниками житлового будинку про встановлення меж земельних ділянок.

Відповідно до ст. 106 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно з ст. 107 ЗК України, основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами до їх відання.

У відповідності до ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з п. "й" ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить вирішення земельних спорів.

Статтею 158 ЗК України передбачено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Відповідно до ст. 159 ЗК України, земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин. Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення. У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання. Рішення передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття.

Проте, суди першої та апеляційної інстанцій на зазначені правові положення уваги не звернули, доводів сторін належним чином не перевірили.

Суди не з'ясували, чи був установлений порядок користування земельною ділянкою попередніми власниками й чи дотримувалися його теперішні власники будинку.

Також судами не надано належної правової оцінки змісту відповіді Овруцької міської ради від 21.11.2012 р. як суб'єкта владних повноважень, зважаючи на те, що позивач звернулась із заявою про вирішення земельного спору.

Поряд з цим, суди зазначили, що одним із варіантів отримання співвласником житлового будинку частини земельної ділянки є звернення із відповідною заявою до органу місцевого самоврядування, який уповноважений вирішувати спори щодо меж земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян. В такому випадку орган місцевого самоврядування зобов'язаний створити комісію, яка вирішить підняте у заяві питання, а потім затвердити своїм рішенням визначений порядок користування.

При цьому, суди залишити поза увагою ту обставину, що позивач звернулась до відповідача саме із заявою про вирішення земельного спору між нею і ОСОБА_5

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій не вжили передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі відповідно до ч.4 ст. 11 КАС України.

Одночасно з викладеним, погоджуючись із позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розгляду зазначеного спору у порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Зазначена правова позиція колегії суддів Вищого адміністративного суду України відповідає висновкам, викладеним у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 (v010p710-10) , яке згідно з вимогами частини другої статті 150 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України.

Відповідно до статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Судова колегія дійшла висновку, що рішення судів вимогам ст. 159 КАС України не відповідають. Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій. Відповідно до приписів ст. 220 КАС України допущені порушення не можуть бути перевірені і усунуті судом касаційної інстанції.

З огляду на викладене, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи суду належить врахувати недоліки, викладені у мотивувальній частині ухвали і правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 16 січня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.