Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С. Я.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Реєстраційної служби Арцизького районного управління юстиції Одеської області, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Арцизького районного управління юстиції Соколова Вадима Владиславовича про відмову в державній реєстрації,-

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати протиправним рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Арцизького районного управління юстиції Соколова В.В. про відмову в державній реєстрації прав та зобов'язати вчинити певні дії.

Постановою Арцизького районного суду Одеської області від 07 лютого 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Арцизького районного управління юстиції Одеської області Соколова В.В. № НОМЕР_2 від 27 вересня 2013 року про відмову в державній реєстрації права власності ОСОБА_4 на 12/100 частин житлового будинку НОМЕР_1 з частиною надвірних будівель, розташованого по АДРЕСА_1. Зобов'язано Реєстраційну службу Арцизького районного управління юстиції Одеської області здійснити державну реєстрацію права власності позивача на 12/100 частин житлового будинку НОМЕР_1 з частиною надвірних будівель, розташованого по АДРЕСА_1.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року, постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, договором дарування від 19 червня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Арцизького нотаріального округу Одеської області, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подарували, а ОСОБА_4 прийняв у дар 12/100 частин житлового будинку з частиною надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

З зазначеного договору вбачається, що 12/100 частин житлового будинку, які прийняв у дар позивач, складається з загальної та житлової площі будинку, які складають 48,20 м2 - загальна площа, 32,70м2 - житлова, і ці дані повністю співпадають з даними, що містяться в технічному паспорті на зазначену частину житлового будинку.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Арцизького районного управління юстиції Одеської області Соколова В.В. № 6281659 від 27.09.2013 року відмовлено у державній реєстрації права власності на 12/100 частин житлового будинку, що розташований за вказаною вище адресою, у зв'язку з тим, що подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Так, згідно правовстановлюючого документа (договору дарування № 820 від 19.06.2003 року) вказано: "На вказаній земельній ділянці розташовано: житловий будинок кам'яний, зазначений під літ. "А", загальною площею 48.20 кв.м, житловою площею 32.70 кв.м.". Однак, згідно отриманих даних з Реєстру прав власності на нерухоме майно загальна площа житлового будинку становить 1006,40 кв.м., а житлова площа - 396,70 кв.м., що не відповідає правовстановлюючому документу та не дає змоги провести державну реєстрацію права власності.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що державний реєстратор мав всі необхідні правовстановлюючі документи для здійснення державної реєстрації права власності, а отже його дії суперечать вимогам чинного законодавства, а прийняте рішення підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог вказав, що оскільки подані позивачем документи не дають можливості встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, державний реєстратор правомірно прийняв рішення про відмову в проведенні державної реєстрації.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, визначаються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року № 1952-IV (1952-15) (далі - Закон), яким врегульовані відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень закріплено розділом ІV Закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, відповідно до ч. 2 ст.15 Закону орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов'язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав. Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ч. 1 статті 15 Закону України № 1952-ІV від 01.07.2004 року, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться у такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до п.п. 92, 93 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, (чинний на час виникнення спірних правовідносин), під час розгляду заяви про державну реєстрацію, відповідно до якої державну реєстрацію прав у Державному реєстрі прав заявлено вперше, державний реєстратор використовує дані Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна для цілей справляння державного мита та/або перенесення записів про обтяження речових прав на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації права власності або іншого речового права на таке майно.

Державний реєстратор встановлює наявність (відсутність) записів про: 1) державну реєстрацію права власності або іншого речового права на нерухоме майно у Реєстрі прав власності на нерухоме майно; 2) обтяження нерухомого майна іпотекою в Державному реєстрі іпотек; 3) обтяження речових прав на нерухоме майно в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна; 4) обтяження податковою заставою речових прав на нерухоме майно у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, порядок доступу до якого встановлює Мін'юст.

Порядок використання та перенесення державним реєстратором записів з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна до Державного реєстру прав встановлено наказ Міністерства юстиції України від 14.12.2012 № 1844/5 (z2102-12) .

Однією з підстав для відмови у проведенні державної реєстрації згідно ст.24 цього Закону є те, що подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншим нормативно-правовим актам, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують невідповідність поданих документів вимогам, установленим цим Законом та іншим нормативно-правовим актам, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Оскільки, за результатом здійснення реєстраційних дій державним реєстратором Соколовим В.В. було встановлено, що подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, колегія судді погоджує висновок апеляційного суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції вірно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року - без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235- 244-2 КАС України.