Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Короткевича М.Є.,

суддів Гриціва М.I. і Школярова В.Ф.

за участю прокурора Дрогобицької О.М.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 січня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді судом апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Харківської області від 01 жовтня 2007 року щодо ОСОБА_1.

Вироком Золочівського районного суду Харківської області від 22 червня 2007 року було засуджено:

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1

раніше судимого: 29 березня 2000 року

за ч. 2 ст. 142 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі;

23 травня 2006 року за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України (2341-14) на 4 роки позбавлення волі і на підставі ст.75 КК України (2341-14) звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

за ч. 2 ст. 286 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) до сплати штрафу у розмірі 1000 грн.

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 01 жовтня 2007 року за апеляцією прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, зазначений вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1. у частині призначеного йому покарання скасовано і призначено йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України (2341-14) у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 71 КК України (2341-14) до призначеного ОСОБА_1. покарання приєднано частину невідбутого покарання за вироком Золочівського районного суду Харківської області від 23 травня 2006 року у виді 1 року позбавлення волі і остаточно визначено йому за сукупністю вироків покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України (2341-14) ОСОБА_1. звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України (2341-14) .

За вироком суду ОСОБА_1. визнано винним у тому, що він 25 березня 2007 року приблизно 15 годині 30 хвилин, керуючи технічно справним мотоциклом марки "МТ-10" і рухаючись зі швидкістю приблизно 50 км/год. по автодорозі Довжик-Золочів, поблизу вул. Зеленої, 8 у с. Довжик, порушив вимоги п.п. 10.1, 12.,1, 12,3 Правил дорожнього руху України, виїхав на зустрічну смугу та допустив зіткнення з припаркованим на узбіччі дороги автомобілем марки ВАЗ-21101, за кермом якого перебував ОСОБА_2., внаслідок чого пасажир мотоцикла ОСОБА_3. отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи доведеності винності ОСОБА_1. у вчиненні злочину, правильності кваліфікації його дій, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду і направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу, внаслідок його м'якості.

Заслухавши доповідача, прокурора, яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційному поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_1. у вчиненні злочину, за який його засуджено, правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст. 286 КК України (2341-14) , грунтуються на досліджених і перевірених у судовому засіданні доказах, що в касаційному поданні не оспорюються.

Водночас вирок суду щодо ОСОБА_1. підлягає скасуванню із-за невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Відповідно до ст. 65 КК України (2341-14) при призначенні покарання суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують й обтяжують покарання.

Проте суд, визнавши ОСОБА_1. винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху, внаслідок чого потерпілому ОСОБА_3. було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, при призначенні йому покарання, з застосуванням положень ст. 75 КК України (2341-14) , не врахував належним чином ступінь тяжкості ним скоєного та даних, що характеризують особу засудженого.

Судом не взято до уваги те, що ОСОБА_1. неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, у тому числі й за вчинення аналогічного злочину, і вчинив новий, тяжкий злочин, у період іспитового строку.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) судам рекомендовано не застосовувати повторно звільнення від відбування покарання з випробуванням до осіб, які вчинили новий злочин під час іспитового строку.

З огляду на викладені обставини колегія суддів вважає обгрунтованими доводи касаційного подання про невідповідність призначеного ОСОБА_1. покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, що є підставою для скасування вироку і направлення справи на новий апеляційний розгляд.

При новому апеляційному розгляді справи суду необхідно усунути зазначені недоліки і за умови підтвердження обсягу обвинувачення, в якому ОСОБА_1. визнано винним, призначити йому покарання, яке б відповідало вимогам ст. 65 КК України (2341-14) .

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

ухвалила:

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи в апеляційній інстанції, задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Харківської області від 01 жовтня 2007 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а кримінальну справу щодо нього направити на новий апеляційний розгляд до того ж апеляційного суду.