826/11145/14 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість - 23.02.2016 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтек Б" звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0003882201 від 17.04.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.09.2014 позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 постанову суду першої інстанції скасовано; прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, з підстав правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Інтек Б" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Делькар Груп" за період з 01.08 по 30.09.2014, складено акт № 109/1-22-01032766730 від 01.04.2014, в якому зафіксовано порушення: п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 1 054 806 грн., в т.ч.: за серпень 2013 року в сумі 469 069 грн., за вересень 2013 року в сумі 585 737 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 17.04.2014 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0003882201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 582 209 грн., в т.ч.: 1 054 806 грн. основного платежу та 527 403 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ "Інтек Б" і ТОВ "Делькар Груп" укладені договори поставки:

- № 19/17-1 від 19.07.2013, за умовами якого ТОВ "Делькар Груп" (продавець) зобов'язується продати для використання як вторинних сировинних ресурсів, а ТОВ "Інтек Б" (покупець) зобов'язується прийняти та оплатити товар (макулатуру);

- № 037 ГК від 01.08.2013, відповідно до якого ТОВ "Інтек Б" (постачальник) зобов'язується поставити та передати у власність ТОВ "Делькар Груп" (покупець), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, визначений Специфікаціями та накладними, що є невід'ємними частинами цього договору.

До перевірки позивачем були надані копії договорів № 19/17-1 від 19.07.2013 та № 037 ГК від 01.08.2013, податкові та видаткові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, платіжні доручення.

Висновки про порушення позивачем податкового законодавства з податку на додану вартість податковим органом зроблено на підставі акту ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 136/2654-22-2/38735891 від 13.02.2014 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Делькар Груп" щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ "Аркада-XXI" та з ТОВ "Інтек Б" за період з 01.08.2013 по 30.09.2013" з посиланням на непідтвердженість реальності здійснення господарських відносин із постачальниками та покупцями, їх виду, обсягу, якості та розрахунків, а саме: встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником операцій по ланцюгу постачання, з огляду на що господарські операції спрямовані на надання податкової вимоги переважно контрагентам, які не виконують свої податкові зобов'язання з метою штучного формування податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для проведення перевірки позивача були відсутні, оскільки останній надав інформацію на запити податкового органу; до перевірки позивачем надані первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій; за договорами було отримано товар відповідно до господарської діяльності підприємства; на час укладання та виконання спірних угод сторони були у належному порядку зареєстровані платниками податку на додану вартість та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців; податковим органом не доведено належними та допустимими доказами, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договори укладено без мети настання реальних наслідків, судових рішень щодо визнання угод недійсними до суду не надано; не надано доказів, що позивач діяв без належної обачності й обережності та йому мало бути відомо про порушення податкового законодавства контрагентами; висновки акту перевірки по ланцюгу постачання не є належним доказом укладення позивачем нереальних угод, а доводи податкового органу ґрунтуються лише на припущеннях.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що позивачем не підтверджено використання придбаного в ТОВ "Делькар Груп" товару у власній господарській діяльності; позивачем не було доведено реальності здійснення господарської операції та факту отримання від контрагента товарів, а також його руху в подальшому та використання у власній господарській діяльності, в результаті чого у позивача відсутні підстави для формування податкового кредиту за наслідками відносин з ТОВ "Делькар Груп".

Проте, суд касаційної інстанції з таким висновком апеляційного адміністративного суду погодитись не може, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 зазначеного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Наведені норми вказують на те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічної звірки даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише неможливістю проведення зустрічної звірки даних контрагента через відсутність його за юридичною адресою та відсутністю в нього основних фондів, складських приміщень, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

Як встановлено матеріалами справи, позивач сформував податковий кредит у серпні та вересні 2013 року на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих особою, яка була зареєстрована платником податку на додану вартість, та встановлено, що господарські операції з поставки товару мали місце, підтверджені первинними, розрахунковими та іншими документами, спричинили реальні зміни в майновому стані платника податку - ТОВ "Інтек Б", тому податковим органом безпідставно донараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість та штрафні (фінансові) санкції спірним податковим повідомленням-рішенням.

Також встановлено, що позивачем було включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованого у зв'язку з придбанням та фактичним отриманням товарів для подальшого використання у власній господарській діяльності, підтверджених документально, на підставі дійсних, реально виконаних правочинів з ТОВ "Делькар Груп".

Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов помилкового висновку, що відсутність у позивача довіреностей на отримання товару, зокрема, ненадання копії журналу реєстрації довіреностей є підставою для висновку про не підтвердження факту придбання товарів для їх використання у власній господарській діяльності, з огляду на те, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Відповідачем, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надано доказів неправомірного формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, за наслідками спірних господарських операцій.

Зазначене дозволяє погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи викладене, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтек Б" підлягає задоволенню, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 - скасуванню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.09.2014 - залишенню в силі.