У х в а л а

                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ

       колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

                Верховного Суду України у складі:

     головуючого-судді

     Кравченка К.Т.,

     суддів

     Жука В.Г., Шевченко Т.В.

     розглянула у судовому засіданні у м. Києві 6 грудня 2007 року
кримінальну справу за касаційною скаргою  засудженого  ОСОБА_1  на
вирок Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2005 року
та ухвалу Апеляційного суду Одеської області  від  12  липня  2005
року.

     Вироком місцевого суду

     ОСОБА_1,

     IНФОРМАЦIЯ_1,

     уродженця м. Одеси, без постійного

     місця проживання, раніше судимого:

     - 4 листопада 1997 року Арцизьким районним

     судом Одеської області за ч.3 ст.101 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        

     на 6 років позбавлення волі;

     - 6 грудня 2002 року Жовтневим районним судом

     м. Одеси за ч.2 ст.185, ч.1 ст.309 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
          на
2 роки

     позбавлення волі,

     засуджено за ч.2 ст.186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         на чотири роки
позбавлення волі.

     Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 липня  2005
року  апеляцію  засудженого  залишено  без  задоволення,  а  вирок
Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2005 року - без
зміни.

     Як визнав суд, 5 січня 2005 року, у  вечірній  час,  ОСОБА_1,
перебуваючи у квартирі АДРЕСА_1, повторно відкрито викрав  шкіряну
куртку, вартістю 550 грн., що належала ОСОБА_2.

     У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить судові рішення щодо нього
скасувати, а справу  закрити.  Засуджений  вказує,  що  злочин  не
вчиняв, судове слідство проведено неповно та однобічно, у вчиненні
грабежу  зізнався  через  застосування  до  нього  на   досудовому
слідстві незаконних  методів.  Крім  того,  вважає,  що  у  справі
допущено порушення кримінально-процесуального закону.

     Заслухавши  доповідача,  перевіривши  матеріали   справи   та
обговоривши доводи скарги засудженого, колегія  суддів  не  вбачає
підстав для її задоволення.

     Висновок суду першої  інстанції,  щодо  доведеності  винності
ОСОБА_1  у  відкритому  заволодінні  чужим  майном,  стверджується
сукупністю зібраних та перевірених судом доказів, і є правильним.

     На підтвердження свого висновку  щодо  винності  ОСОБА_1  суд
підставно  послався  на  показання  потерпілого,   який   детально
повідомив про  обставини  вчинення  злочину,  та  на  показання  у
судовому засідання свідка ОСОБА_3.

     Зокрема, ОСОБА_3 ствердила, що 5 січня 2005 року, засуджений,
перебуваючи у її квартирі за вказаною адресою,  зірвав  з  вішалки
шкіряну куртку, що належала її  синові  ОСОБА_2.,  одягнув  її  та
втік. На її та сина вимоги повернути куртку, ОСОБА_1 не реагував.

     Показання потерпілого та  свідка  повністю  узгоджуються  між
собою, а також із даними, що є  у  протоколі  добровільної  видачі
ОСОБА_4 куртки потерпілого, яку вона придбала у ОСОБА_1 за 40 грн.

     За таких обставин вважати, що  ОСОБА_2  та  ОСОБА_3  обмовили
засудженого, а так само, що судове слідство проведено  неповно  та
однобічно, немає підстав.

     Посилання засудженого на те, що  на  досудовому  слідстві  до
нього застосовувалися незаконні методи, тому він був змушений себе
обмовити,  були  предметом  перевірки  суду  як  першої,   так   і
апеляційної  інстанції  та  підставно  визнані   такими,   що   не
грунтуються на матеріалах справи. З таким рішенням погоджується  й
колегія суддів Верховного Суду України.

     Iстотних  порушень  кримінально-процесуального   закону,   що
тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не встановлено.

     Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд, керуючись вимогами  ст.65
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        , урахував тяжкість вчиненого  ним  злочину,
дані  про  особу  засудженого,  і  умотивував  своє  рішення  щодо
призначення покарання, яке є необхідним та достатнім.

     Не  вбачаючи  підстав  для  задоволення   касаційної   скарги
засудженого, колегія суддів не знаходить підстав і для призначення
справи до касаційного розгляду з викликом осіб, зазначених  у  ст.
384 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
        .

     Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
        , колегія суддів

                         у х в а л и л а:

     у   задоволенні   касаційної   скарги   засудженому   ОСОБА_1
відмовити.

                            С у д д і:

     Кравченко К.Т. Жук В.Г. Шевченко Т.В.