У х в а л а

                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ

       Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

     Верховного Суду України у складі:

     головуючого

     Міщенка С.М.,

     суддів

     Кліменко М.Р. і Вус С.М.

     розглянула в судовому засіданні в м. Києві 4 грудня 2007 року
кримінальну справу за касаційною скаргою  засудженого  ОСОБА_1  на
вирок Галицького районного суду м. Львова від 7 грудня  2004  року
та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 19 квітня  2005
року щодо нього.

     Зазначеним вироком

                             ОСОБА_1,

     IНФОРМАЦIЯ_1 року народження,

     уродженця та жителя м. Львова,

     раніше неодноразово судимого, останній раз

     21.09.2001 року за ч. 2 ст. 141 КК України  1960  ( 2001-05 ) (2001-05)
        
року на 4  роки  позбавлення  волі,  звільненого  07.11.2003  року
умовно-достроково на 1 рік 1 місяць 25 днів,

     - засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         на 5 років
позбавлення волі.

     На підставі ст. 70 КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          до  призначеного
покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за
попереднім вироком Галицького районного  суду  м.  Львова  від  21
вересня 2001  року  і  за  сукупністю  вироків  визначено  ОСОБА_1
остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.

     Цим  же  вироком  засуджено  за  ч.  2  ст.  186  КК  України
( 2341-14 ) (2341-14)
         ОСОБА_2та ОСОБА_3

     Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та  засуджено
за те, що він 17 червня 2004 року, близько 14 години 10 хвилин, за
попередньою змовою  із  ОСОБА_2  та  ОСОБА_3  в  під'їзді  будинку
АДРЕСА_1 відкрито заволоділи майном потерпілого  ОСОБА_4  вартістю
680 грн.

     Ухвалою Апеляційного суду Львівської області  від  19  квітня
2005 року вирок щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_1 залишено без зміни
з уточненням, що остаточне покарання ОСОБА_3 і  ОСОБА_1  визначено
за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        , а
не ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        .

     Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних  справах
Верховного Суду України від 21 лютого  2006  року  судові  рішення
щодо ОСОБА_2та ОСОБА_3залишені без зміни.

     У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1  вважає,  що  досудове
слідство   та   судовий   розгляд   справи   проведено    неповно,
необ'єктивно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам
справи. Заперечує доведеність його винуватості у вчиненні  злочину
та вважає, що судом не було враховано ряд  пом'якшуючих  покарання
обставин, які б могли  вплинути  на  правильне  вирішення  справи.
Просить судові рішення  скасувати,  а  справу  направити  на  нове
розслідування.

     Заслухавши   доповідь   судді   Верховного   Суду    України,
перевіривши матеріали справи, обговоривши  наведені  у  касаційній
скарзі доводи, колегія суддів вважає,  що  скарга  задоволенню  не
підлягає.

     Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні
злочину, за  який  його  засуджено,  підтверджені  дослідженими  у
судовому засіданні доказами, яким суд  дав  належну  оцінку,  і  є
обгрунтованими.

     Зокрема, засуджений ОСОБА_2 у  явці  з  повинною  добровільно
визнав, що він разом із ОСОБА_1  та  ОСОБА_3  відкрито  заволоділи
телефоном та годинником потерпілого ОСОБА_4  та  виклав  обставини
вчинення цього злочину. Аналогічні  показання  дав  на  досудовому
слідстві засуджений ОСОБА_3 під час його допиту як підозрюваного.

     Винуватість ОСОБА_1 підтверджена також дослідженими  судом  і
наведеними у вироку показаннями  потерпілого  ОСОБА_4,  із  змісту
яких убачається, що стосовно нього з боку  засуджених  мало  місце
пограбування, а не  шахрайство,  оскільки  вони  із  застосуванням
фізичної сили завели його у безлюдне місце, де  у  пошуках  грошей
обшукали  кишені  одягу,  а  потім  забрали  годинник  та  телефон
вартістю 680 грн..

     Ці послідовні  показання  потерпілий  давав  під  час  всього
досудового слідства, підтвердивши їх і наочній ставці з ОСОБА_1.

     З урахуванням установлених  фактичних  обставин  справи,  дії
засудженого правильно кваліфіковано судом  за  ч.  2  ст.  186  КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
        .

     При призначенні ОСОБА_1 покарання суд дотримав вимоги ст.  65
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         та, урахувавши тяжкість вчиненого  злочину,
дані про особу засудженого  (неодноразово  судимий,  новий  злочин
скоїв   в   період   умовно-дострокового   звільнення,   позитивно
характеризується за  місцем  роботи),  відсутність  обставин,  які
пом'якшують покарання, обрав йому покарання, яке  є  необхідним  й
достатнім  для  виправлення  засудженого  та  попередження   нових
злочинів.

     Колегія суддів не вбачає  підстав  для  скасування  чи  зміни
судових рішень щодо засудженого ОСОБА_1 та  для  пом'якшення  йому
покарання.

     При перевірці даної справи не виявлено передбачених  ст.  398
КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
         підстав для перегляду судових рішень  щодо
ОСОБА_1 у касаційному порядку з повідомленням осіб,  зазначених  у
ст. 384 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
        .

    Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
        , колегія суддів

                            ухвалила:

     відмовити засудженому ОСОБА_1 у задоволенні  його  касаційної
скарги.

                              Судді:

               Міщенко С.М. Кліменко М.Р. Вус С.М.