У х в а л а

                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ

       Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

                Верховного Суду України у складі:

     головуючого

     Міщенка С.М.,

     суддів

     Кліменко М.Р і Вус С.М.

     розглянула в судовому засіданні 4 грудня 2007 року в м. Києві
кримінальну справу за касаційною скаргою  засудженого  ОСОБА_1  на
вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 21 листопада  2006
року щодо нього.

     Цим вироком засуджено:

     ОСОБА_1,

     IНФОРМАЦIЯ_1 року народження,

     в силу ст.89 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         не судимого,

     - за  ч.  2  ст.  121  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          на  8  років
позбавлення волі.

     ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він  12.05.2006  року  в
проміжку часу між 17 і 18 год., перебуваючи в  квартирі  АДРЕСА_1,
будучи  в  стані  алкогольного  сп'яніння,  на  грунті   особистих
неприязних відносин з ОСОБА_2 учинив з ним сварку, що переросла  в
обопільну бійку, під час якої наніс численні удари руками в голову
та тулуб останнього,  спричинивши  тяжкі  тілесні  ушкодження,  що
потягли його смерть.

     У апеляційному порядку вирок не оскаржувався.

     У касаційній скарзі та доповнені до неї  засуджений  ОСОБА_1,
посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам
справи,  ненадання  йому   на   досудовому   слідстві   захисника,
стверджує, що він  захищався  від  неправомірних  дій  потерпілого
ОСОБА_2 і діяв у стані необхідної оборони. У зв'язку з цим просить
вирок скасувати, а справу направити на нове розслідування.

     Заслухавши   доповідь   судді   Верховного   Суду    України,
перевіривши матеріали справи та обговоривши  доводи,  викладені  у
скарзі і доповненні до неї, колегія суддів  вважає,  що  касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

     За змістом касаційної  скарги,  засуджений  ОСОБА_1  оскаржує
фактичні обставини справи, які були предметом оцінки  суду  першої
інстанції і перегляду у касаційному порядку  відповідно  до  вимог
ч.1 ст.398 КПК України  ( 1001-05 ) (1001-05)
          не  підлягають,  а  тому  суд
касаційної  інстанції  виходить  з  фактичних   обставин   справи,
встановлених судом.

     Висновки суду про винуватість  ОСОБА_1  у  вчиненні  злочину,
передбаченого  ч.2  ст.121  КК  України,  відповідають   фактичним
обставинам справи, визнаним судом доведеними,  та  грунтуються  на
сукупності належним чином зібраних та досліджених судом доказів, і
є правильними.

     Як убачається з  матеріалів  справи,  ОСОБА_1  на  досудовому
слідстві в  явці  з  повинною,  при  допитах  як  підозрюваного  і
обвинуваченого, при відтворенні на місці  обстановки  та  обставин
події, у судовому засіданні зазначав, що саме він при сварці,  яка
переросла в бійку, протягом 5-10 хвилин завдавав ОСОБА_2 численних
сильних ударів руками в голову та тулуб, внаслідок чого останньому
були спричинені тяжкі  тілесні  ушкодження,  від  яких  той  помер
13.05.2006 року.

     Такі  показання  засудженого  підтверджені  сукупністю  інших
наведених у вироку і належно оцінених судом доказів. У  касаційній
скарзі засуджений також наголошує на тому, що він спричинив  тяжкі
тілесні  ушкодження  ОСОБА_2,  від  яких   останній   помер,   але
стверджує, що діяв у стані необхідної оборони. Зазначені посилання
засудженого  є  безпідставними  та   такими,   що   спростовуються
матеріалами справи.

     Як  визначено  ст.  36  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
        ,  необхідною
обороною визнаються дії,  вчинені  з  метою  захисту  охоронюваних
законом прав та інтересів особи,  яка  захищається  від  суспільно
небезпечного  посягання,  шляхом  заподіяння  тому,  хто  посягає,
шкоди, необхідної і достатньої в даній  обстановці  для  негайного
відвернення чи припинення посягання.

     Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_2  і  ОСОБА_1,  будучи  в
стані алкогольного сп'яніння, затіяли  сварку,  оскільки  останній
безпідставно приревнував свою співмешканку ОСОБА_3 до потерпілого.
Зазначена сварка переросла в бійку, під час якої ОСОБА_1 спричинив
ОСОБА_2 закриту травму живота  у  вигляді  пошкодження  внутрішніх
органів,  розриву  нижньої  брижечної  вени,  що  супроводжувалося
внутрішньою кровотечею і розвитком масивної крововтрати,  шоку,  а
також переломи ребер зліва та праворуч,  синці  обличчя,  синці  і
крововиливи в м'які тканини  голови  в  лобній  ділянці,  в  м'які
тканини передньої поверхні шиї, перелом щитовидного хряща.

     Ні під час досудового слідства, ні при розгляді справи в суді
ОСОБА_1 не заявляв про те, що він захищався від  дій  ОСОБА_2,  а,
навпаки, стверджував, що він при нанесенні ударів  потерпілому  не
розрахував силу своїх ударів і фізіологічні дані потерпілого.

     Приведене  свідчить,  що  ОСОБА_1  не   перебував   у   стані
необхідної  оборони,  оскільки  з   боку   потерпілого   не   було
суспільно-небезпечного посягання на життя та здоров'я засудженого,
яке давало б ОСОБА_1  підстави  для  спричинення  тяжких  тілесних
ушкоджень, що потягли смерть ОСОБА_2.

     Не знайшло підтвердження дослідженими по  справі  доказами  і
посилання ОСОБА_1 на те, що він діяв у  стані  сильного  душевного
хвилювання внаслідок неправомірної поведінки потерпілого щодо його
співмешканки ОСОБА_3.

     Як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні ОСОБА_3
заперечувала,  що  ОСОБА_2  приставав  до  неї,  а   сам   ОСОБА_1
стверджував, що його дії були пов'язані з вживанням ним 12.05.2006
року  спиртних  напоїв  і  перебуванням   у   стані   алкогольного
сп'яніння.

     Повно  та  об'єктивно  дослідивши   матеріали   справи,   суд
правильно кваліфікував дії засудженого за ч.2  ст.121  КК  України
( 2341-14 ) (2341-14)
        , і підстав для  їх  перекваліфікації  на  інші  статті
кримінального закону не встановлено.

     Iстотних порушень  вимог  кримінально-процесуального  закону,
які  давали  б  підстави  для  скасування  вироку,  по  справі  не
встановлено.

     Твердження ОСОБА_1 про порушення на досудовому слідстві  його
права на захист  є  необгрунтованими,  оскільки  у  справі  наявні
розписки про роз'яснення йому передбачених законодавством прав,  у
тому числі і права на захист, і про його  відмову  від  захисника.
При  розгляді  справи  в  суді  ОСОБА_1  на  його   прохання   був
забезпечений захисником, при цьому будь-яких  скарг  на  виконання
останнім професійних обов'язків ОСОБА_1 не подавав.

     Тому колегія  суддів  вважає,  що  право  ОСОБА_1  на  захист
порушено не було.

     Призначене засудженому покарання за  ч.2  ст.121  КК  України
( 2341-14 ) (2341-14)
         відповідає вимогам ст. 65 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        .  При
його обранні суд урахував характер та ступінь  тяжкості  вчиненого
злочину, його суспільну небезпеку, дані про  особу  винного,  який
характеризується посередньо та в силу ст.89 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        
не судимий, обтяжуючої та пом'якшуючої покарання обставини.

     За  таких   обставин   немає   підстав   вважати   призначене
засудженому покарання надмірно суворим.

     З огляду на викладене, підстави  для  призначення  справи  до
касаційного розгляду з повідомленням осіб, вказаних у  ст.384  КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
        , відсутні.

     Враховуючи  наведене  та  керуючись  ст.  394   КПК   України
( 1001-05 ) (1001-05)
        , колегія суддів

                         у х в а л и л а:

     відмовити засудженому ОСОБА_1 у задоволенні  його  касаційної
скарги.

                              судді:

               Міщенко С.М. Кліменко М.Р. Вус С.М.