У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Міщенка С.М.,
суддів
Кліменко М.Р. і Вус С.М.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 4 грудня 2007 року
кримінальну справу за касаційним поданням заступника Генерального
прокурора України на вирок Білоцерківського міськрайонного суду
Київської області від 23 лютого 2007 року щодо ОСОБА_1.
Зазначеним вироком засуджено
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 року народження,
в силу ст. 89 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
не судимого,
- за ч.2 ст.296 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 3 роки позбавлення
волі,
- за ч.2 ст. 186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 4 роки позбавлення
волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю
злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим
ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі
строком на 4 роки.
Відповідно до ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
його звільнено
від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2
роки з покладенням на підставі ст. 76 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
обов'язків повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про
зміну місця проживання і роботи та періодично з'являтися на
реєстрацію в ці органи.
Цим же вироком засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_2, касаційне подання щодо якого не внесено та
касаційна скарга не подана.
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочинів за
таких обставин.
11.08.2006 року близько 2 год., керуючи автомобілем "таксі",
ОСОБА_1 зупинився на вул. Шевченка у м. Біла Церква і, діючи у
групі осіб зі своїм знайомим - пасажиром ОСОБА_2 використовуючи
незначний привід, вдвох грубо порушили громадський порядок, а
саме: підійшли до пішоходів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та з особливою
зухвалістю побили їх: ОСОБА_1 вдарив в обличчя ОСОБА_3, а ОСОБА_2-
тричі вдарив в обличчя ОСОБА_2, після чого потерпілим вдалося
втекти.
Цього ж дня близько 2 год. 10 хв., побачивши потерпілих на
перехресті вулиць Шевченка і Голубиної, ОСОБА_2наздогнав ОСОБА_3 і
наніс йому ряд ударів ногою по тулубу, а ОСОБА_2- два удари
кулаком в обличчя. Під час побиття потерпілих ОСОБА_1 знаходився
поряд та спостерігав за навколишньою обстановкою.
Продовжуючи свої хуліганські дії, близько 2 год. 25 хв.
ОСОБА_1, який був за кермом автомобіля, біля кафе "Артеміда" по
вул. Шевченка наздогнав ОСОБА_3, зупинив автомобіль, з якого
вийшов ОСОБА_2і наніс ще ряд ударів потерпілому. ОСОБА_1 при цьому
спостерігав за навколишньою обстановкою.
У результаті побиття ОСОБА_3 були заподіяні легкі тілесні
ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров'я.
Після нанесення потерпілому ОСОБА_3 тілесних ушкоджень
ОСОБА_1 з погрозою застосування насильства, що не є небезпечним
для життя та здоров'я, відкрито заволодів мобільним телефоном
потерпілого на суму 580 грн.
У апеляційному порядку вирок оскаржено не було.
У касаційному поданні заступник Генерального прокурора
України стверджує, що вирок щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню з
направленням справи на нове розслідування у зв'язку з неправильним
застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного
покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Доводить, що в
діях ОСОБА_1 є склад злочину, передбачений ч.1 ст.187 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, хоча обвинувачення за цією статтею кримінального
закону ОСОБА_1 не пред'являлось. Також вважає, що суд безпідставно
застосував ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
і звільнив ОСОБА_1 від
відбування покарання з випробуванням. Окрім того, зазначає, що у
мотивувальній частині вироку при кваліфікації дій засудженого за
ч. 2 ст. 186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за ознакою погрози
застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи
здоров'я потерпілого, суд безпідставно послався як на кваліфікуючу
ознаку цього злочину і на втягнення неповнолітнього у злочинну
діяльність, хоча цей закон такої ознаки не містить.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає,
що касаційне подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у
вироку злочинів та правильність кваліфікації дій засудженого за
ч.2 ст.296 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
у касаційному поданні не
заперечуються.
За встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_1
за ч.2 ст.186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
кваліфіковано правильно,
оскільки він після вчинення хуліганських дій щодо ОСОБА_3, діючи
самостійно та використовуючи погрозливу обстановку, за якою
ОСОБА_3 боявся продовження побиття, підійшов до потерпілого та
відкрито витягнув з кишені його штанів мобільний телефон,
заволодівши ним.
За епізодом заволодіння майном потерпілого ОСОБА_3
кримінальна справа була порушена за ч. 2 ст. 186 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
і за цим же законом органом досудового слідства було
пред'явлено обвинувачення ОСОБА_1, яке і підтримував прокурор,
який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.
Потерпілий ОСОБА_3 також погоджувався із зазначеним обвинуваченням
ОСОБА_1 та просив його суворо не карати.
Суд, розглядаючи справу у межах пред'явленого ОСОБА_4
обвинувачення і виходячи з установлених обставин справи, правильно
кваліфікував дії засудженого за ч. 2 ст. 186 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
. Підстав для скасування вироку з направленням справи
на нове розслідування для кваліфікації дій ОСОБА_1 за більш тяжким
злочином - ч. 1 ст.187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, як про це просить
прокурор у касаційному поданні, колегія суддів не вбачає.
З матеріалів справи видно, що на досудовому слідстві дії
ОСОБА_1 в частині заволодіння мобільним телефоном потерпілого
ОСОБА_3 були кваліфіковані як відкрите викрадення чужого майна з
погрозою застосування насильства, що не є небезпечним для життя та
здоров'я потерпілого.
Однак суд, розглядаючи справу щодо ОСОБА_1 та правильно
кваліфікуючи його дії за ч.2 ст.186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
як
відкрите викрадення чужого майна з погрозою застосування
насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого,
у мотивувальній частині вироку помилково вказав кваліфікуючою
ознакою цього злочину і втягнення неповнолітнього у злочинну
діяльність. Оскільки така кваліфікуюча ознака не передбачена ч.2
ст.186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, не пред'являлась ОСОБА_1 та по
справі не проходять будь-які неповнолітні особи, посилання на цю
кваліфікуючу ознаку є опискою суду. Такий допущений недолік вироку
є очевидним, він не стосується суті прийнятого рішення та не дає
підстав для скасування законного та обгрунтованого вироку.
При призначенні ОСОБА_1 покарання за ч.2 ст.186, ч.2 ст.296
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
суд відповідно до ст.65 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
урахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про
особу засудженого, який працював, характеризувався позитивно, має
сім'ю, неповнолітню дитину, щиро розкаявся у вчиненому. Як видно
зі справи, шкода, заподіяна ОСОБА_3 відкритим викраденням
мобільного телефону, відшкодована; обставин, обтяжуючих покарання
ОСОБА_1, судом не встановлено.
За таких обставин слід визнати, що призначене засудженому
покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
є
необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових
злочинів. Підстав вважати таке покарання надмірно м'яким немає.
Твердження прокурора про неврахування судом при вирішенні
питання про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з
випробуванням з іспитовим строком часткового визнання ним вини
необгрунтовані, оскільки така позиція захисту є правом останнього
і вона не може враховуватись при призначенні засудженому
покарання.
З огляду на викладене, підстав для скасування вироку щодо
ОСОБА_1 та направлення справи на нове розслідування не
встановлено.
Таким чином, при перевірці даної справи не виявлено
передбачених ст. 398 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
підстав для перегляду
судових рішень щодо ОСОБА_1 у касаційному порядку з повідомленням
осіб, зазначених у ст.. 384 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
Керуючись ст. ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
відмовити у задоволенні касаційного подання заступника
Генерального прокурора України на вирок Білоцерківського
міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2007 року щодо
ОСОБА_1.
С у д д і:
Міщенко С.М. Кліменко М.Р. Вус С.М.