Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2014

у справі № 826/11377/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0000441530 від 22.07.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2014, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з мотивів протиправності його прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Аскоп-Україна" з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за квітень 2014 року, складено акт № 3799/26-53-15-01/30579869 від 04.07.2014, в якому зафіксовано порушення: п. п. 198.1, 198.2 ст. 198, п. п. 200.1, 200.4, 200.14 ст. 200, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту в розмірі 101 132 грн. за березень 2014 року, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ, заявленої до відшкодування на рахунок платника в банку за декларацією за квітень 2014 року на суму 101 132,00 грн., а також завищено суму податкового кредиту та від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в розмірі 949 757 грн. за квітень 2014 року.

На підставі результатів проведеної перевірки, 22.07.2014 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000441530 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 949 757 грн.

Матеріалами справи встановлено, що позивач в перевіряємий період мав взаємовідносини з ТОВ "Нексус-Україна" за договором купівлі-продажу № 24/03/14 від 24.03.2014, відповідно до умов якого ТОВ "Нексус-Україна" зобов'язався передати в установлені даним договором строки сою врожаю 2013 року у власність ТОВ "Аскоп-Україна", а ТОВ "Аскоп-Україна" зобов'язався прийняти даний товар та сплати за нього кошти.

На виконання умов даного договору ТОВ "Нексус-Україна" в квітні 2014 року поставило позивачу сою в загальній кількості 935,58 тонн на загальну суму 5 698 541,28 грн., в тому числі, податок на додану вартість в розмірі 949 756,88 грн., що підтверджено відповідними видатковими, податковими та товарно-транспортними накладними, рахунками-фактури, платіжними дорученнями та актами виконаних робіт.

Також, позивачем надано докази подальшої реалізації товару, придбаного у ТОВ "Нексус-Україна", зокрема: копію зовнішньоекономічного контракту № 1/13 від 04.01.2013, укладеного з Компанією "Glarn Invest LLP" (Великобританія), за умовами якого передбачено поставку сої для промислової переробки таких додаткових угод до нього; копію інвойсу № 1/13-14-1 від 06.05.2014; копії платіжних виписок від 14.05.2014 та від 16.05.2014, з яких вбачається надходження на рахунок коштів в іноземній валюті та копію митної декларації № 508040000/2014/001473 від 12.05.2014.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що відповідачем не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з п. п. 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 1 цього Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Тобто, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами першої та апеляційної інстанцій з підтвердженням матеріалів справи встановлено формування позивачем податкового кредиту спірного періоду на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих особою, яка була зареєстрована платниками податку на додану вартість, та встановлено, що господарські операції фактично здійснені та спричинили реальні зміни в майновому стані платника податків - ТОВ "Аскоп-Україна", підтверджені первинними бухгалтерськими документами, тому податковим органом безпідставно прийняте спірне податкове повідомлення-рішення.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів попередніх інстанції про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2014 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .