У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Міщенка С.М.,
суддів
Кліменко М.Р. і Вус С.М.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 27 листопада 2007
року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який
брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок
Київського районного суду м. Харкова від 17 січня 2007 року та
ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Харківської області від 14 травня 2007 року щодо
ОСОБА_1,
встановила:
цим вироком виправдано
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 року народження,
раніше не судиму,
у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, за відсутністю події злочину.
Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувалася у
вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
за таких обставин.
27.10.1999 року, ОСОБА_1, працюючи приватним нотаріусом, у
своєму офісі АДРЕСА_2 на прохання ОСОБА_2 посвідчила видану ним
довіреність на ім'я ОСОБА_3, згідно з якою остання отримала
повноваження на своїх умовах продавати, дарувати чи обмінювати
квартиру АДРЕСА_1 і вчинювати для цього всі необхідні дії. У
подальшому ОСОБА_1, діючи в інтересах третіх осіб, 05.02.2000 року
при посвідченні договору купівлі-продажу зазначеної квартири,
укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, підробила довіреність від
27.10.1999 року від імені ОСОБА_2 без його відома та згоди, а
також без дозволу на це органів опіки і піклування, шляхом
додрукування в ній на друкарській машині тексту: " а також
уповноважую її підписувати угоду купівлі-продажу квартири від
імені своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_5, IНФОРМАЦIЯ_2 року
народження", тим самим внісши завідомо неправдиві відомості в
документ, який видається приватним нотаріусом, і який надає
відповідні права.
-
Виправдовуючи ОСОБА_1., суд у вироку на підставі аналізу
зібраних органами досудового слідства і досліджених судом доказів
дійшов висновку, що вони не підтверджують винуватості ОСОБА_1 у
вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Суд установив, що ОСОБА_1 ніяких завідомо неправдивих
відомостей у довіреність від 27.10.1999 року не вносила, оскільки
зафіксувала в цьому документі волевиявлення ОСОБА_2, який мав
намір продати квартиру.
При цьому суд урахував, що ОСОБА_1 не мала прямого умислу та
спеціальної мети на підроблення документу, який посвідчується
приватним нотаріусом і який надає права або звільняє від
обов'язків з метою використання його іншою особою.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Харківської області від 14 травня 2007 року
вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді
справи судом першої інстанції, не погоджуючись з висновками судів
першої та апеляційної інстанцій, доводить винуватість ОСОБА_1 у
вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Стверджує, що судом першої інстанції не було виконано вказівок
Верховного Суду України та апеляційного суду Харківської області
від 12.09.2006 року, даних при скасуванні судових рішень, якими
ОСОБА_1 була засуджена за ч.1 ст.358 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Вказує, що справу щодо неї розглянуто неповно та однобічно, при
цьому висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним
обставинам справи. Зазначає, що суд в порушення вимог
кримінально-процесуального закону провів судові дебати без участі
представника потерпілої ОСОБА_5- ОСОБА_6. Посилається на
невідповідність ухвали апеляційного суду Харківської області
вимогам ст.377 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
. Просить судові рішення
щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий
розгляд.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного
подання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Фактичні обставини справи, які були предметом оцінки суду
першої та апеляційної інстанції, перегляду відповідно до вимог ч.1
ст.398 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
у касаційному порядку не
підлягають, а тому колегія суддів виходить з фактичних обставин
справи, встановлених судом.
Оскільки обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях, а
усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь,
то суди першої та апеляційної інстанції прийняли законні та
обгрунтовані рішення про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину,
передбаченого ч.1 ст.358 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Як убачається з матеріалів справи, рішення суду про
виправдання ОСОБА_1 є правильним. Вирок суду відповідає вимогам
ст.323 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, оскільки в його основу покладено
належні й допустимі докази, досліджені в судовому засіданні, яким
суд дав належну оцінку, що грунтується на всебічному, повному та
об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.
Свої висновки щодо отриманих доказів та їх оцінки в
сукупності з іншими наведеними у вироку та узгодженими між собою
доказами суди належним чином мотивували. З цими висновками
погоджується і колегія суддів.
Доводи прокурора про те, що ОСОБА_2 не висловлював бажання на
доповнення довіреності від 27.10.1999 року, виданої на ім'я
ОСОБА_3, на уповноваження останньої підписувати угоду
купівлі-продажу квартири і від імені неповнолітньої доньки
ОСОБА_5, IНФОРМАЦIЯ_2 року народження, перевірялися судом першої
та апеляційної інстанцій та свого підтвердження не знайшли, про що
з наведенням відповідних доказів обгрунтовано зазначено у вироку.
Про наявність такого бажання у ОСОБА_2, свідчать, зокрема, і
його показання, які він давав 18.11.2003 року, з визнанням, що він
нотаріально оформляв на ОСОБА_3 довіреність на розпорядження
квартирою від імені себе та доньки ОСОБА_5.
Окрім того, відповідно до п.31 Iнструкції "Про порядок
вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженої
наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 року, угоди за
неповнолітніх, які не досягли 15 років, укладають батьки,
усиновителі або опікуни.
Як убачається з матеріалів справи, на момент посвідчення
приватним нотаріусом ОСОБА_1 як довіреності від 27.10.1999 року на
ім'я ОСОБА_3 про надання останній повноваження продавати, дарувати
чи обмінювати квартиру АДРЕСА_1, так і договору купівлі-продажу
зазначеної квартири, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 05.02.2000
року, потерпіла ОСОБА_5 не досягла 15 - річного віку, а тому її
батько мав право укладати за неї будь-які угоди. З огляду на те,
що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири в
розпорядження ОСОБА_1 було надано рішення органу опіки і
піклування про згоду на відчуження приватизованої на двох осіб
(ОСОБА_2 і його доньку ОСОБА_5, IНФОРМАЦIЯ_2 року народження)
квартири, сумніватися у законності якого у ОСОБА_1 підстав не
було, зазначені документи були посвідчені ОСОБА_1 правомірно, а
зроблена нею дописка в довіреності не вплинула на вирішення долі
квартири.
У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді
справи судом першої інстанції, не навів ніяких інших доводів і
доказів, які б спростовували висновки суду першої та апеляційної
інстанцій за обговорюваними питаннями.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції прийняв рішення
щодо виправдання ОСОБА_1 на законних підставах.
Iстотних порушень вимог кримінально-процесуального закону,
які давали б підстави для скасування судових рішень, по справі не
встановлено.
Доводи прокурора про порушення права представника потерпілої
ОСОБА_5 ОСОБА_6 на участь в дебатах спростовуються матеріалами
справи, з яких убачається, що представник потерпілої був належним
чином повідомлений про час та місце розгляду справи в суді, проте
у судове засідання не з'явився, про причину неявки суду не
повідомив, а тому суд, з'ясувавши думку учасників процесу,
правильно прийняв рішення про можливість закінчення судового
слідства та проведення судових дебатів по справі у відсутності
представника потерпілої. За таких обставин колегія суддів вважає,
що право потерпілої та її представника на участь у судових дебатах
порушено не було.
Посилання прокурора на невиконання вказівок Верховного Суду
України від 04.07.2006 року та апеляційного суду Харківської
області від 12.09.2006 року, даних при скасуванні судових рішень,
якими ОСОБА_1 була засуджена за ч.1 ст.358 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
безпідставні, оскільки в зазначених ухвалах йдеться про
невідповідність вироку Київського районного суду м. Харкова від
18.10.2004 року вимогам ст.334 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
та ухвали
апеляційного суду Харківської області від 26.04.2005 року - ст.377
КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, а вказані недоліки в подальшому судовими
інстанціями були усунуті.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд
не допустив порушень закону і правильно прийняв рішення про
залишення виправдувального вироку без зміни. Ухвала апеляційного
суду належним чином мотивована та відповідає вимогам ст.377 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
Iнших обгрунтованих доводів щодо незаконності постановлених
відносно ОСОБА_1 судових рішень, які б давали підстави для їх
зміни чи скасування, у касаційному поданні не наведено.
З огляду на викладене, підстав для призначення справи до
розгляду з повідомленням осіб, визначених ст. 384 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
, немає.
Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а:
відмовити у задоволенні касаційного подання прокурору, який
брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок
Київського районного суду м.Харкова від 17 січня 2007 року та
ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Харківської області від 14 травня 2007 року щодо
ОСОБА_1.
Судді:
Міщенко С.М. Кліменко М.Р. Вус С.М.