Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Бившевої Л.І.

Маринчак Н.Є.

за участю секретаря: Мартиненка Г.В.

представників:

позивача: не з'явився

відповідача: Гучка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 року

у справі № 826/5625/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант-Н"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант-Н" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Гарант-Н") звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 року апеляційну скаргу ТОВ "Гарант-Н" залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.07.2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.09.2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 року Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.09.2014 року скасовано, позов задоволено.

В запереченні на касаційну скаргу ТОВ "Гарант-Н" посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд (далі - КАС України (2747-15) ) касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено камеральну перевірку даних, задекларованих ТОВ "Гарант-Н" у податковій звітності з податку на додану вартість, про що складено акт від 28.11.2012 року № 223/15-575.

В даному акті вказано порушення позивачем пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) у зв'язку з безпідставністю декларування податку на додану вартість в сумі 7 972 635,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення від 17.12.2012 року № 00005215571, яким позивачу зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на 7 972 635,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вищевказаного податкового повідомлення-рішення ДПС у м. Києві прийнято рішення щодо призначення позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2009 року, за результатами зазначеної перевірки складений акт від 27.02.2013 року № 55/15.6-27.

На підставі вказаного акту прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.03.2013 року № 000311522, яким позивачу зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на суму 7 917 261,65 грн.

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з підпунктів 200.1-200.4 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що сума різниці між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду за липень 2009 року - вересень 2012 року у розмірі 7 972 635,00 грн. платником податків не заявлялася до бюджетного відшкодування та не враховувалася в рахунок зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди, така сума правомірно відображена ТОВ "Гарант-Н" в рядку 24 "Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року.

Київський апеляційний адміністративний суд дійшов обґрунтовано висновку, що спірна сума може бути включена до рядка 24 "Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" до повного її погашення податковими зобов'язаннями наступних податкових періодів без обмеження будь-яким строком.

Також, під час проведення позапланової перевірки, за результатами якої складено акт від 27.02.2013 року № 55/15.6-27, контролюючий орган вказував, що податковий кредит у розмірі 7 917 261,65 грн. сформований на підставі податкових накладних, складених у інших податкових періодах, ніж у липні 2009 року, що унеможливлює формування позивачем податкового кредиту за вказаними накладними.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", норми якого були чинними станом на липень 2009 року, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що у разі коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, у яких фактично відбулися господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Відтак, позивачем у липні 2009 року правомірно задекларовано податковий кредит у розмірі 7 917 261,65 грн., отже підстави для зменшення від'ємного значення податку на додатну вартість на зазначену суму у контролюючого органу відсутні.

Колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 року - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214- 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 року залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.