У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Синявського О.Г.,
суддів
Кліменко М.Р. і Філатова В.М.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 20 листопада 2007
року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого
ОСОБА_1, захисників ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на вирок Шевченківського
районного суду м. Києва від 23 лютого 2007 року та ухвалу колегії
суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду
міста Києва від 20 червня 2007 року,
встановила:
зазначеним вироком засуджено
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1,
раніше не судимого,
- за ч.4 ст.187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 8 років позбавлення
волі з конфіскацією всього майна,
ОСОБА_4,
IНФОРМАЦIЯ_2,
раніше не судимого,
- за ч.4 ст.187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 8 років 6 місяців
позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_5, касаційні скарги щодо якого
не подані.
За вироком суду ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 вчинили розбійний
напад за попередньою змовою групою осіб за таких обставин.
У травні-червні 2006 року вони вступили у змову і розробили
план заволодіння грошима громадян шляхом розбою.
На реалізацію цього плану ОСОБА_1, який працював охоронцем в
офісі, розташованому в кв. 22 по бул. Шевченка, 36-Б в місті
Києві, знаючи, що ОСОБА_6 забрав з банку і приніс в офіс гроші в
сумі 190000 доларів США, 26.06.2006 року близько 12 год.
зателефонував і повідомив про це ОСОБА_4 і ОСОБА_5.
Близько 14 год. 45 хв. ОСОБА_1 відкрив ОСОБА_5. вхідні двері
в офіс, після чого останній, одівши на голову жіночу панчоху та
демонструючи предмет, схожий на пістолет, який йому надав ОСОБА_4,
став погрожувати ОСОБА_6 застосуванням насильства, небезпечного
для його життя та здоров'я, що ОСОБА_6 сприймав реально. Закривши
ОСОБА_1 і потерпілого ОСОБА_6 у ванній кімнаті, ОСОБА_5 заволодів
наявними в офісі грошима в особливо великому розмірі в сумі 197000
доларів США, що за курсом НБУ становило 988640 грн., після чого
втік з місця вчинення злочину, сівши в автомобіль ОСОБА_1, який
його чекав в обумовленому місці. Від'їхавши в районі станції метро
"Оболонь", ОСОБА_5, поділивши гроші, половину з них віддав ОСОБА_4
за його і ОСОБА_1 виконану роботу.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2007 року
вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого
2007 року щодо ОСОБА_5, ОСОБА_4 і ОСОБА_1 залишено без зміни.
У касаційних скаргах:
- захисник ОСОБА_3 доводить, що засуджений ОСОБА_4 не вчиняв
злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, за
попередньою змовою з ОСОБА_5 і ОСОБА_1. Просить судові рішення
щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий
розгляд.
- захисник ОСОБА_2 стверджує, що дії ОСОБА_1 необхідно
кваліфікувати за п.5 ст.27 і ч.4 ст.187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
оскільки, на його думку, той діяв як пособник у заволодінні чужим
майном в особливо великих розмірах, поєднаному з погрозою
застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи,
яка зазнала нападу. Зазначає, що суд не врахував пом'якшуючі
покарання обставини, внаслідок чого ОСОБА_1 призначено надмірно
суворе покарання. Просить вирок щодо нього змінити та призначити
покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
- засуджений ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування
кримінального закону, неповноту та однобічність досудового
слідства та судового розгляду справи, порушення його права на
захист та призначення надмірно суворого покарання. У доповненні до
касаційної скарги вказує, що у попередню змову з метою заволодіння
грошима ні з ким не вступав; зателефонував ОСОБА_5. про
відсутність в офісі сторонніх осіб для забезпечення можливості
останнього з'ясувати з ОСОБА_6 особисті стосунки, а не для
заволодіння грошима. Вважає, що його дії підлягали кваліфікації за
ст. 197 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
як порушення обов'язків щодо
охорони майна. Зазначає, що захисник ОСОБА_2 не здійснював
належним чином його захисту. Просить вирок щодо нього змінити і
призначити покарання за ст. 197 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних
скарг, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають з
таких підстав.
За змістом касаційних скарг, засуджений ОСОБА_1, захисники
ОСОБА_3 і ОСОБА_2 оскаржують фактичні обставини справи, які були
предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанції, і перегляду
відповідно до вимог ч.1 ст.398 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
не
підлягають.
Висновки судів про винуватість ОСОБА_1 і ОСОБА_1 у вчиненні
злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
відповідають фактичним обставинам справи, визнаним судом
доведеними, та грунтуються на сукупності зібраних і належно
оцінених судами доказів, і є правильними.
Твердження засудженого ОСОБА_1 і захисника ОСОБА_3 про те, що
ОСОБА_1 і ОСОБА_4 не вчиняли злочину, за який їх засуджено,
спростовуються показаннями засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_5, потерпілих
ОСОБА_6, ОСОБА_7, свідка ОСОБА_8, не довіряти яким колегія суддів
підстав не має, даними протоколів вилучення грошових коштів у
ОСОБА_1 і ОСОБА_4, а також іншими, дослідженими судом доказами.
Свої висновки щодо отриманих доказів та їх оцінки в
сукупності з іншими наведеними у вироку доказами, які ретельно
перевірені, суди першої і апеляційної інстанцій належним чином
мотивували. З цими висновками погоджується і колегія суддів. У
касаційних скаргах не наведено ніяких інших доводів і доказів, які
б спростовували висновки суду першої та апеляційної інстанцій за
обговорюваними питаннями.
Всебічно дослідивши та оцінивши всі докази у сукупності, суд
дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_1 і ОСОБА_4 з
розподілом ролей злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
Підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_1 на ст.197 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
або на п.5 ст.27 і ч.4 ст.187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
як про це йдеться у касаційних скаргах засудженого ОСОБА_1 та його
захисника ОСОБА_2, не встановлено.
Iстотних порушень вимог кримінально-процесуального закону,
які б давали підстави для скасування судових рішень, по справі
немає.
Твердження ОСОБА_1 про порушення його права на захист
безпідставні. Як видно з матеріалів справи, йому неодноразово
роз'яснювалося право на захист, а допущений на досудовому слідстві
захисник ОСОБА_2 належним чином захищав права ОСОБА_1 як на
досудовому слідстві, так і при розгляді справи в суді першої та
апеляційної інстанцій. ОСОБА_1 не подавалось ніяких клопотань про
неналежне виконання захисником обов'язків по захисту чи про заміну
захисника ОСОБА_2 іншим захисником.
Покарання ОСОБА_1 і ОСОБА_4 призначено відповідно до вимог
ст.65 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
з урахуванням тяжкості вчиненого
злочину, конкретних обставин справи, даних про особу засуджених.
Призначене ОСОБА_1 і ОСОБА_4 покарання є необхідним й
достатнім для виправлення засуджених та попередження нових
злочинів.
Посилання засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 про
неврахуванням судом при призначенні покарання того, що ОСОБА_1
раніше не судимий, характеризується позитивно, розкаявся у
вчиненому, має на утриманні неповнолітніх дітей, частково
відшкодував шкоду та має поганий стан здоров'я, безпідставні,
оскільки, як убачається з вироку, саме ці обставини у сукупності
були підставою для призначення ОСОБА_1 мінімального покарання,
передбаченого санкцією ч.4 ст.187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
З огляду на викладене, підстав для призначення справи до
розгляду з повідомленням осіб, визначених ст. 384 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
, немає.
Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а:
у задоволенні касаційних скарг засудженого ОСОБА_1,
захисників ОСОБА_3 і ОСОБА_2 - відмовити.
Судді:
Синявський О.Г. Кліменко М.Р. Філатов В.М.