У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Міщенка С.М.,
суддів
Школярова В.Ф., Федченка О.С.
розглянула у судовому засіданні в м. Києві 06 листопада 2007
року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1
на судові рішення щодо нього.
За вироком Києво-Святошинського районного суду Київської
області від 28 грудня 2006 року
ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1, громадянин України, не судимий,
засуджений за ст. 286 ч.3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 11 років
позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними
засобами на 3 роки; за ст. 135 ч.3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 5
років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, за сукупністю
злочинів, суд визначив ОСОБА_1 остаточне покарання у виді
позбавлення волі на строк 11 років з позбавленням права керувати
транспортними засобами на 3 роки.
Суд постановив стягнути з ОСОБА_1 на користь: ОСОБА_2 - 6 032
грн. 40 коп. на відшкодування заподіяної матеріальної шкоди і 20
000 грн. - моральної; ОСОБА_3 - 4 000 грн. також на відшкодування
заподіяної матеріальної шкоди і 20 000 грн. - моральної; ОСОБА_4 -
20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 14 березня
2007 року зазначений вирок залишено без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 05 липня 2004 року,
приблизно о 01 годині ночі, керуючи автомобілем
"Фольксваген-Джетта", під час руху по вул. Садовій в с. Горенка
Києво-Святошинського району Київської області він не стежив за
дорожньою обстановкою, не обрав швидкість з урахуванням дорожньої
обстановки та пори доби і не вжив заходів до зменшення швидкості,
порушивши тим самим вимоги п.п. 1.5, 2.3 "б", 2.10 "г", 12.1,
12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України, що призвело до вчинення
засудженим наїзду на пішоходів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які рухались по
проїзній частині. В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди
пішоходи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 отримали тілесні ушкодження, що
спричинили їх смерть. Після цієї дорожньо-транспортної пригоди,
зупинившись на місці події, водій ОСОБА_1 із салону автомобіля не
вийшов, до збитих ним потерпілих ОСОБА_5 і ОСОБА_6 не підійшов, не
вжив заходів для надання їм першої медичної допомоги або для
відправлення потерпілих до лікарні і з місця події зник.
Крім того, внаслідок указаної дорожньо-транспортної пригоди
пасажир автомобіля "Фольксваген-Джетта" потерпіла ОСОБА_7, яка
сиділа на передньому пасажирському сидінні, також отримала тяжкі
тілесні ушкодження від чого втратила свідомість. Знаючи про це,
засуджений ОСОБА_1, зупинившись між населеними пунктами
Капітанівка і Дмитрівка Києво-Святошинського району Київської
області, витягнув її із салону автомобіля, відтягнув у лісосмугу,
де і залишив, не вживши заходів для надання їй першої медичної
допомоги. Після цього він з місця події зник, залишивши потерпілу
у небезпечному для життя стані, при якому вона не мала можливості
вжити ефективних заходів для самозбереження і від отриманих
тілесних ушкоджень померла.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить ухвалені щодо
нього судові рішення змінити і пом'якшити призначене йому
покарання, а також скасувати рішення суду в частині вирішення
цивільних позовів. Крім того, засуджений посилається на неповноту
досудового і судового слідств, невідповідність висновків суду
фактичним обставинам справи, на те, що судом не було враховано, що
з боку потерпілих також мало місце порушення Правил дорожнього
руху.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та
обговоривши викладені у касаційній скарзі засудженого доводи,
колегія суддів вважає, що його скаргу слід залишити без
задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 398 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
підставами
для скасування або зміни судових рішень, зазначених у ч.2 ст. 383
КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
є: істотне порушення
кримінально-процесуального закону, неправильне застосування
кримінального закону, невідповідність призначеного покарання
тяжкості злочину та особі засудженого.
Що стосується застосування кримінального закону, то на думку
колегії суддів висновки суду про необхідність кваліфікації дій
ОСОБА_1 за ст. 286 ч.3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
відповідають
дослідженим в судовому засіданні доказам, яким суд дав належну
оцінку і така кваліфікація є правильною.
Так, із змісту показань самого ОСОБА_1 вбачається, що він не
заперечував того, що у зазначений у вироку день він потрапив у
дорожньо-транспортну пригоду, в якій потерпілі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та
ОСОБА_7 отримали смертельні тілесні ушкодження.
Iз показань свідка ОСОБА_8 видно, що в указаний день та час
вона разом із потерпілими ОСОБА_5 і ОСОБА_6 йшла по вул. Садовій у
с. Горенка. Особисто вона йшла по узбіччю, а ОСОБА_5 і ОСОБА_6 -
по краю проїзної частини дороги. Самого наїзду вона не бачила,
оскільки після удару її відкинуло за узбіччя дороги до кущів. Коли
вона встала, то побачила, що машина темного кольору із знаком
таксі на даху, яка їх збила, зупинилась на мить, а потім з місця
події поїхала.
Крім того, винуватість засудженого підтверджується іншими
дослідженими судом та наведеними у вироку доказами.
Дані долученого до справи висновку автотехнічної експертизи
від 22 листопада 2004 року указують на те, що у дорожній
обстановці, яка склалася, водій мав технічну можливість запобігти
наїзду на пішоходів за умови виконання ним вимог п. 12.3 Правил
дорожнього руху України. Невиконання ОСОБА_1 указаних вимог
знаходиться в причинному зв'язку з наслідками
дорожньо-транспортної пригоди. У зв'язку з цим, а також з
врахуванням показань свідка ОСОБА_8, посилання засудженого у
скарзі на те, що судом не було враховано поведінку потерпілих
колегія суддів не може розцінити як підставу для визнання
неправильними висновків суду як першої, так і апеляційної
інстанцій щодо винуватості засудженого у вчиненні ДТП.
Що стосується призначення ОСОБА_1 покарання, то вирішення
цього питання судом першої інстанції відповідає вимогам ст. 65 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
. При цьому суд першої інстанції належним чином
врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та інші
обставини, в тому числі й ті, на які звертає увагу ОСОБА_1 у своїй
касаційній скарзі. Підстав для пом'якшення призначеного покарання
засудженому колегія суддів не вбачає.
Посилання на конкретні істотні порушення КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
у скарзі відсутні. Iстотних порушень
кримінально-процесуального законодавства, які б могли вплинути на
правильність висновку суду, колегією суддів по справі не виявлено.
За змістом ч.1 ст. 398 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
до компетенції
касаційного суду не відносяться питання неповноти досудового і
судового слідств або перевірка відповідності висновків суду
фактичним обставинам справи. У зв'язку з чим посилання в скарзі
ОСОБА_1 на такі обставини не можуть бути підставою для скасування
судових рішень щодо нього.
Крім того, перевіркою матеріалів справи встановлено, що
аналогічного змісту доводи були предметом розгляду апеляційною
інстанцією під час перевірки вироку апеляційним судом. При цьому,
апеляційний суд визнав їх безпідставними, виклавши у своєму
рішенні, відповідно до вимог ст. 377 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
,
мотиви прийняття такого рішення, у тому числі по питаннях щодо
ненадання потерпілим пішоходам допомоги, причинного зв'язку між
невиконанням пішоходами правил дорожнього руху та настанням
дорожньо-транспортної пригоди та інших фактичних обставин справи.
Також не підтвердились в ході перевірки матеріалів справи і
посилання засудженого на невиконання при новому судовому розгляді
даної справи вказівок Верховного Суду України, що були зазначені в
ухвалі від 23 лютого 2005 року.
Мотивованим, аргументованим і таким, що відповідає вимогам
закону є вирішення суду першої інстанції питання стягнення із
засудженого коштів на відшкодування заподіяної матеріальної та
моральної шкоди.
Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів
у х в а л и л а:
у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1
відмовити.
Судді:
Міщенко С.М. Школяров В.Ф. Федченко О.С.